Розділ 9. Максим. Праліс 4

— Ах ти ж наш розумничок! — прокричала Лоя.

Усі підтримали їх радісними вигуками. А потім почали всідатися за стіл. Навіть мені закортіло поласувати деякими стравами. Запечена курка з яблуками, картопля по-селянськи, духмяні пироги з м’ясом — усім цим стіл вабив, разом із келихами, сповненими вишневою наливкою. 

Родина Кіля була безмежно гамірливою та ласою до їжі. Я мимоволі споглядав на старого. Коли наші погляди зустрілися, він подав мені знак і вийшов з-за столу. Поквапцем я попрямував за ним. Ми лишили гамір обідньої зали позаду. Егіл вів мене коридорами скелястих печер. Після одного з поворотів, спинились у теплій залі. Уся вона була освітлена ніжним світло-фіолетовим сяйвом.

Посеред зали було розміщене заглиблення. З нього виглядали теплі флісові ковдри. Егіл торкнувся мого плеча, запрошуючи підійти ближче. У кімнаті панувала тиша. Наші кроки легким шурхотом розходились залою. Наблизившись, я поглянув у заглиблення і застиг від здивування. Перед нами було не що інше, як гніздо. Троє зелененьких у сіру крапочку яєць розмістилося серед вороху теплих ковдр.

— Що ти бачиш? — спитав Егіл.

— Яйця мокравин, — збентежено відказав я.

— А я бачу майбутнє нашого виду. Зверни увагу на квітконос.

Я придивився. І справді, яєчка кріпились до якоїсь міцної зеленої лози, що росла в заглибленні.

— Цей квітконос — єдина можливість народити нових мокравинок. Він  для нас має священне значення.

— Навіщо ви привели мене сюди? — запитав я, усвідомлюючи, наскільки крихкими були яйця.

— По-перше, щоб ти зрозумів, що САМЕ слід рятувати у першу чергу.

— Але ж тут їм безпечно.

— Поки що, однак, з плином часу це може змінитися. Ми маємо бути готовими до найгіршого варіанту. Ти — воїн, хіба ж не присягався ти боронити чисті душі від зла та винищення?

— Ви хочете, щоб я пообіцяв урятувати їх?

— Я хочу, щоб ти не просто пообіцяв. Я хочу, щоб ти зробив усе можливе для їх порятунку! Витративши певну кількість енергії, ти зможеш переміститись за ними, а потім розмістити у безпечному місці.