Розділ 9. Максим. Праліс 2

Чоловік знову набув вигляду сивобородого старця. Жестом наказав іти за ним. Ущелина змінилась на пологий спуск до печери, кам’яні стіни якої були оздоблені світло-жовтими ліхтариками.

— Звідки електроенергія в печері? — поцікавився в Кіля.

— Громада з давніх часів живе в гармонії з лісом. Ми навчились вправно використовувати ресурси природи. Електричний струм отримуємо від сил води та вітру. Дроти та інше сучасне оздоблення легко знайти в  людських крамничках.

Основна печера мала розгалуження. Ми пірнули до одного з них та опинились у просторій залі, що тьмяно освітлювалася лампами. Посеред однієї зі стін розмістилась виїмка для вогнища, схожа на камін. Обабіч неї стояли зручні крісла. На одне з них умостився старий. Кіль та я зайняли вільні місця. Повітря печерної зали було сповнене вогкості з відлунням мохових заростей. Звісно ж, мокравини полюбляють вологі та темні приміщення.

— Егіле, — почувся жіночий голос, — Фобіас та Мюрей навчилися перетворюватись на комарів!

Висока жінка з косматим волоссям увірвалась до зали.

— Тепер вони постійно вилітають до туристів та лякають їх. Бо комарі з них дебелі!!! — голосила вона.

— Та вони ж лише діти, — добродушно відповів Егіл.

— Але ж вони наражають на небезпеку і себе, і нас. Велетенські комарі точно привернуть увагу людей! Ох, Кільамберто, любий! — помітила вона Кіля. — Як я радію тебе бачити.

Вона стисла хлопця у своїх обіймах, нахилившись до нього. Розірвавши обійми, витерла долонями сльози радості, що зросили її щоки.

— Зараз розпалю вогнище. Заварю теплого чаю, — заметушилась жінка. 

Тепер стало зрозуміло звідки в Кіля така доброзичливість та потяг до обіймів. Коли в кожного опинилась філіжаночка теплого чаю, Кіль заговорив.

— Егілю, Лоє, чи чули ви про збільшення активності темних істот?

— Звісно чули, — стривожилась Лоя. — Але ж ти знаєш, наш вид зберігся тільки завдяки тому, що ми не наражаємося зайвий раз на небезпеку.

— Цього разу все інакше, — відповів Кіль. — Темні сили йдуть винищувати все на своєму шляху. Вони не пошкодують ані людей, ані істот.

— Насправді, колесо історії обертається. Вкотре ми бачимо, як зло здіймає голову та намагається вершити свої темні справи. І вкотре маємо здійснити складний, але правильний вибір, — сумно мовив Егіл.

— Хіба можна так ризикувати?

— Я дав обітницю архангелові! — швидко вибовкнув Кіль.

Лоя та Егіл метнули на нього шоковані погляди.