Розділ 8. Нія. Сагаріс 3

В очах Яри заграли люті вогники. Вона різко розвернулась, мотнувши волоссям перед самим його обличчям. Та попрямувала до батька.

Зненацька картинка прокрутилась, неначе на збільшеній швидкості. Тепер переді мною з’явилась площа, що тонула у вечірніх сутінках. Посеред площі палало величезне вогнище. Навколо неї люди кружляли, схопившись за руки. Серед них танцювала Яра. Принцеса була без зброї, одягнена у світлу сукню, що неймовірно їй личила. На голові в неї був вінок з білої дикої айстри та пухнастої папороті. Босі ноги вправно витанцьовували, здіймаючи в повітря клуби пилу.

Музики вигравали на свирілі та флейті. Медовий чоловічий голос заспівав тужливо. Танок сповільнювався і згодом зовсім стих. Люди оточили багаття, вслухаючись у слова пісні.  

З-за далеких гір високих

Вийшли ті Боги,

Дарунків заможних

Дочекались ми.

Меч, щоб гострий, щоб надійний,

Завжди поруч був!

І коханої обійми.

Ось вся наша путь.

Хоч би ще в бою загинуть

З ворогом страшним,

Щоб співали по нас пісню,

Й душа, щоб оселилась,

У світі потойбічному!

Пісня обірвалась та змінилась на бій барабанів. Люди здійнялись для нового хороводу. Ден стояв, ніби зажурившись, споглядав гру полум’я. Яра виринула поряд з ним зненацька. Схопила за руку й потягнула за собою. Вираз журби на обличчі хлопця за секунду змінився на шалене здивування. Яра засміялася, осяяна світлом полум’я. А потім (диво-дивне) засміявся й Ден. Коло розімкнулося. Даніїл повів Яру за собою.

— На світанку буде тренування! — наказав він, коли танок скінчився, повернувши собі звичний серйозний вигляд. — Зустрічаємось на околиці пралісу, біля річки.

Він розвернувся, ще до того, як Яра встигла щось відповісти. Та полишив дівчину, розтанувши в нічній пітьмі. 

Чарівна картинка зменшилась у розмірі та зникла. Переді мною стояв Ден. Він дивився ніби крізь мене, зачарований спогадами минулого.

— Сагаріс — та зброя про яку казала мама? — запитала я.

— Судячи з усього, так. Але зброя зникла тисячоліття тому, ніхто не бачив її та не чув жодних згадок про неї від того часу, як… Хоча спершу треба пізнати історію до кінця.

— Чи існує ймовірність, що зброя збереглась?

Ден замислився.

— Якщо це так, то нам слід віднайти її першими! Я додам усю нову інформацію до теки, щоб усі дізналися.

— Я теж розповсюджу, — сказала я дістаючи свій смартфон.

— А щодо твоєї мами. Вона й справді може бути корисною. Можливо їй відомо про сагаріс більше.

— То ти долучиш її до співпраці?

— Так, — спокійно відказав Ден, — звісно існує ризик, що вона знову намагатиметься заподіяти зло навколишнім, особливо тобі.

— Я можу за себе постояти! — я торкнулась рукою до дарованої татом підвіски.

— Можеш пообіцяти їй повернення сил. Тільки спочатку, вона повинна допомогти нам віднайти цю зброю.

У роті раптом пересохло. Вона знову матиме силу! Пальцями відчувала магічний слід, що йшов від срібних ластівок. Ден раптово поклав руку мені на плече. Спокій миттєво почав повертатись до мене.

— Завжди пам’ятай хто ти є, Ніє, — прошепотів він, рвучко здіймаючись до небес.