Розділ 8. Нія. Сагаріс 2

І випробування почалось. Кожен воїн або воїтелька по черзі підходили до помосту та брали сокиру до рук. Вони здіймали зброю. Дехто голосно кричав. Дехто сварився. Однак нічого не відбувалась. Сокира лишалась такою, як і була. Ніщо не свідчило про те, що сагаріс знайшов свого володаря.

Посеред площі ставало все менше й менше людей. Напруга здіймалась повітрям, ніби вечірня зоря. Воланові очі виблискували азартом та радісним передчуттям. І от настала його черга торкнутись зброї. Він загарчав по-звіриному, здіймаючи руки. Юрба відповіла на його заклик підбадьорливими вигуками. Волан опустив руку на руків’я сокири, здійняв її. Мить простояв завмерши. Однак сагаріс не відгукнувся. Відвісивши щелепу від здивування, Волан поклав сокиру на місце. Похиливши свої широкі плечі він припав на коліна, коло свого царя. 

Юрбою проминув схвильований шепіт.

— Воїн, вартий сагаріса має бути серед нашого племені! — збентежено промовила жінка в білому.

— О царю, я підвів тебе! Я готовий прийняти будь-яке покарання! — журився Волан.

— Шляхи Богів не завжди зрозумілі, Волане! — Зет зберігав спокій. — Підведись та продовжуй служити своєму царю та своєму народу!
Раптом Яра виступила наперед. Оминувши розбитого відчаєм воєводу, вона покрокувала до помосту. Її руде волосся вигравало міддю, купаючись у сонячному промінні. Ходою легкою, неначе вона пливла по землі, дівчина дісталась цілі. Вона рішуче схопила сокиру та спритним рухом крутнула її у руці. Зброя збільшилася. Золотисте сяйво заполонило сагаріс та розлилося навколо дівчини.

— Тільки не це! — пробурмотів Ден ледь чутно, споглядаючи принцесу з сяйнистою зброєю в руках. 

Юрба тріумфувала. Навіть Волан здійнявся з колін та радісно загорлав.

— Буде так! — прокричав цар. — Яра здолає демона та врятує наші землі. 

Потроху люд розходився. Почались приготування до свята. Яра розмістила зброю в себе на поясі. Як тільки вона відпустила руків’я, сагаріс перестав сяяти та набув звичного вигляду. Вона зловила на собі важкий погляд Дена. Гордовито здійняла підборіддя та попрямувала до нього, на ходу приймаючи привітання одноплемінників.

— Ти наче засмучений, чужинцю, — сказала вона, наблизившись. — волів би, щоб обранцем став Волан?

Ден відповів їй похмурим поглядом.

— Не в тім річ. Моє діло — підготувати обранця!

— Думаєш, мене важко підготувати?

У відповідь хлопець лише стенув плечима.

— Побачимо, — сказав він.