Розділ 5. Нія. Порожні очі 4

Усі, окрім Максима, озирались ніяково, потерпаючи від холодного осіннього світанку. Закостеніла тиша зійшла на місце нашої зустрічі. Над командним духом ще треба попрацювати! 

Світанок пробуджував навколишні вулиці бузковими та помаранчевими кольорами. Я прослідкувала за Максимовим поглядом угору туди, де ще не дісталися вранішні промені. 

Одна із зірок яскраво зблиснула. Вона сліпучою стрілою майнула небосхилом та спалахнула над нами. Через мить після цього я почула знайомий шурхіт крил. Перед нашими очима просто неба розгорнулись величезні чорні крила. У світлі світанку вони набули фіолетового відтінку. Крила розкрились, здійнявши вітер, що роздмухав моє волосся. Ден знизав нас пронизливим поглядом, чорний одяг підкреслював його й без того вишукану статуру.

— Дивними смужками вплітаються долі кожного з нас до єдиного потоку, — промовив архангел. — Історичний день, коли буде створено коаліцію, рівну якій не було в історії людства ще з часів античності. Вітаю кожного, хто приєднався до нашого легіону. 

Він обвів нас поглядом.

— Євген Нечипоренко та Кіляамберо Дагулістиня Аврочистін.
— Можна просто Кіль! — швидко відказав хлопець дещо знітившись.

Євген уважно споглядав за тим, що відбувалося. Легким кивком голови він відповів на привітання. 

— Я відкрию вам завісу минулого. Того, що ви дізнаєтесь буде не достатньо, щоб розпочати бій з силами зла. Однак вже сьогодні ви зможете усвідомити та визначитись на чиєму боці бути.

— Історія, яку ви побачите, відбувалась понад дві тисячі років тому. Та всі описані мною події матимуть значення для нашої боротьби у майбутньому!

Ден здійняв руку, сформувавши світло-блакитну сферу. Вона пролетіла повз Максима та Ірбіс й опинилась в центрі нашого кола. Поступово сфера почала збільшуватись. За мить навпроти себе я побачила світловий екран. На ньому вималювалась постать чоловіка. Він стояв на відкритій рівнині. За спиною під впливом степного вітру майорів чорний плащ. Щось віддалено знайоме було в тій постаті.
Зображення на екрані збільшилось. І я неначе вже стояла поруч із цим чоловіком з минулого. Він обернувся. Я здригнулась та піднесла руку до рота, аби затримати вигук. Переді мною стояв Ден. Тонкі риси його обличчя вирізнялись на фоні чорного волосся, що мало не сягало плечей. Я примітила для себе відсутність сивини, та й в очах, що сяяли бурштином була якась не притаманна сучасному Денові іскра. Ден з минулого дивився крізь мене. На когось чекав, розрізаючи степ своїм уважним зором. На поясі в чоловіка розмістилися сокира та меч, за спиною лук зі стрілами.