Розділ 5. Нія. Порожні очі 1

Невдовзі Кіль приєднався до нас. Вони з Ірбіс погодились пожити зі мною, поки ми не відправились у подорож. У вітальні для всіх знайшлось місце. Кіль спав на розкладеному кріслі, а Ірбіс на дивані. Максиму ж будинок був не потрібний. Він здійнявся, розтанувши в легкому сяйві.

Де він проводить увесь час, поки не виконує завдань? Що робить?

Його дім знаходився у вимірі, що був для мене недосяжним.

З нагоди приїзду Кіль влаштував маленьке свято. Він віртуозно розкладав продукти на столі, детально розказуючи, що й для чого знадобиться.

— Салат з крабовими паличками довіряємо Ірбіс. Вона ж найкраще порається з усім, що має лезо! — Кіль розклав продукти навпроти дівчини. Вона удавано-втомлено зітхнула та здійняла очі догори. 

— Я вже казав, як личить тобі ця нова зачіска. Нія підтвердить, правда ж, Ніє? — хлопець спрямував кухонну лопатку у бік Ірбіс. 

Очі його виблискували з-під квадратних окулярів радісними вогниками. Молодий хлопець у картатій сорочці та джинсах, який любив багато говорити та дуже прив’язувався до людей. Важко було й уявити, що за секунду він міг би перетворитися на будь-кого. Найнебезпечнішим його перевтіленням була триметрова змія.

— Так, зачіска дійсно неймовірна! — підтвердила я. Ірбіс змахнула своєю чорною косою із яскраво синіми пасмами.

— Так зручніше, волосся не заважає, — пояснила вона.

Після веселого приготування, ми вмостились за столом. Кіль розливав шампанське та саме згадував, як я добряче штурхнула його під час нашої спільної пригоди. Бульбашки вигравали в бокалі. Вони почали миготіти яскравим світлом. І от замість затишного столу переді мною з’явилось обличчя чоловіка без зіниць. Я скрикнула, а він зверхньо посміхнувся. Серце шалено закалатало. Заплющила очі. Дихання збивалось тож я впорядкувала його зусиллям волі. Розплющила очі, на мене занепокоєно дивились друзі. Коли я розказала, що побачила Ейва, Кіль підстрибнув.

— Треба було встановити захист. Максим мав би потурбуватись про це! — пробурмотів він.

— Він і потурбувався, — вигукнули ми з Ірбіс водночас.

— Не хвилюйся, — Ірбіс поклала руку мені на плече. — Ден завтра на нараді все це розрулить.

Я кивнула, намагаючись невимушено всміхнутись, але острах залишався в моїх очах. Вечеря одразу втратила свій затишок. Розмови були тільки про майбутню справу. Бажання дізнатись, чому й навіщо мені явився демон, не давало розслабитись та поринути у розмову із друзями.