Розділ 1. Максим. Затемнення 3

— Вони? То ти з ними не погоджуєшся? — обличчя Ірбіс і без того бліде мало не посірішало.

— Я теж маю певну свободу волі! — Ден рішуче глянув на мене.

— Отже, будемо битися? — голос мій прозвучав не так підбадьорливо, як того б хотілося.

— Ти, я й старий Ден! — Ірбіс нервово гигикнула. Вона сховала кинджал та розгублено дивилась на мене, наче сподіваючись, що як не Ден, то я маю знати, що робити далі.

— Утрьох ми не впораємось, — серйозно прокоментував Ден.

— Та невже?! — Ірбіс вишкірилася. — То що ти пропонуєш? Здатися? Приректи на загибель мільйони людей?

— Якщо план темних сил спрацює, то мова буде йти вже не про збереження життя, мова буде йти про збереження душі! І це набагато важливіше! — теплі карі очі Дена потемнішали, наче насунулись хмари й сховали легкий золотий блиск, що був притаманний його поглядові.

— Дене, хто ще з нами? Хоча б на твій легіон можна розраховувати? — Ірбіс нервово смикнула свою косу.

— Наказу захищатись не було. Тому кожен легіонер, воїн або рекрут можуть вступати або ж не вступати в бій, діючи на власний розсуд.

— О Боже! — тепер вже щирий розпач читався у дівочих очах.

Десь із хвилину Ден мовчав. Ніхто з нас не наважувався порушити тишу.

— Тепер я маю поставити вам питання. Подумайте перед тим, як відповідати на нього. Адже це буде одним з найважливіших рішень за ваше життя, — Ден затих на мить, переводячи погляд із мене на Ірбіс.

— Чи готовий ти, воїне, захищати цю землю від навали темних сил, захищати кожну людину та істоту, від всепроникної темряви? Чи готовий ти битися пліч-о-пліч зі своїми братами та сестрами, навіть у час найбільшої скрути, коли немає надії на порятунок? Якщо так, то прийми цю сферу обіту, — з долонь Дена вилетіла світлова куля, сріблистим сяйвом вона вигравала у світанковому промінні. Куля зупинилась переді мною на відстані витягнутої руки.