Розділ 8

Поки ми неспішно досліджували територію табору, то встигли познайомитися ще з кількома підлітками з інших загонів. Розмова вийшла легкою й веселою, ми навіть не помітили, як минув час. Сонце вже почало підійматися вище, і ми нарешті згадали, що маємо бути на уроці Юстини Андріївни — і то вже як кілька хвилин тому!

— Ми спізнюємося! — вигукнула Олеся, хапаючи мене за руку.

Ми кинулися стежкою вглиб лісу, де, за словами завуча, мав бути розташований навчальний шатро. Коли ми добігли, дехто вже встиг зручно вмоститися на подушках довкола невеликого круглого столу, прикрашеного візерунками й мерехтливими свічками. Не бажаючи привертати до себе надто багато уваги, ми обережно прошмигнули всередину і зайняли вільні місця.

Я відчула, як знову защеміло десь у грудях — це був наш перший справжній урок магії. А ще — перший урок у моєї хрещеної.

І щось підказувало мені, що цей день змінить набагато більше, ніж я можу уявити.

Учні швидко почали розсіда́тися, і шатро заполонив гомін розмов. У повітрі віяло нетерплячим очікуванням — усі збуджено перешіптувалися, намагаючись вгадати, що ж саме буде на першому уроці.

Я мимоволі усміхнулась — мені тут справді добре, ніби я нарешті опинилася у своєму світі, серед людей, яким цікаве те саме, що й мені.

Минуло кілька хвилин, і до шатра увійшла Юстина Андріївна. Вона була спокійною, але в її постаті читалася впевненість, а в голосі — сила, що не потребує крику.

— Доброго дня, діти, — мовила вона, обвівши поглядом клас. — Мене звати Юстина Андріївна Відьмаченко, і я викладатиму вам «Магічну символіку та древні знаки».

Її голос був тихим, але магнетичним — усі миттєво притихли.

— На моїй дисципліні ми вивчатимемо походження рун і символів, дізнаватимемося про їхнє значення й силу. Ви повинні зрозуміти: символ — це не просто малюнок. Це мова магії. Кожен знак — як закодоване закляття.

Вона зробила невелику паузу, а тоді пильно, але доброзичливо глянула на кожного з нас.

— Той, хто розуміє символ, здатен бачити суть речей. Бо символ говорить не до розуму, а до серця чаклуна.

Всі завмерли, зачаровані словами Юстини Андріївни. Такий початок уроку здався і дивним, і захопливим. Було відчуття, що щось незвичне от-от станеться.

— А тепер, — промовила вона спокійно, але з блиском в очах, — кожен із вас підходить до цієї коробки й витягує один дерев’яний жетон. На ньому — символ. Давній, іноді зовсім забутий. Ваше завдання — придумати, що він для вас означає.

Діти зашепотілися. Хтось уже нетерпляче підвівся.

— Але як ми можемо знати? — пролунало з глибини шатра. Це був Ратмир. — Ми ж не знаємо значень…

— І не мусите, — лагідно, майже змовницьки відповіла викладачка. — Ви не вгадаєте, ви відчуєте. Це може бути вигадка. Але у ній буде більше правди, ніж вам здається.

Після цих слів у повітрі зависла тиша. Кожен, ніби трохи розгублений, але заінтригований, підходив до коробки й витягував жетон. Символи на них були різні: хвилясті лінії, переплетені кола, незрозумілі геометричні вузли. Деякі виглядали майже стерто, мовби зітліли від часу.

Коли всі отримали свої жетони, учням роздали аркуші тонкого, трохи шорсткого пергаменту та дерев’яні стилуси з м’яким сріблястим кінчиком.

— Намалюйте свій знак власноруч. Не поспішайте. Намагайтеся зрозуміти, що він для вас значить. І якщо зробите це уважно, від серця, — символ відповість вам.

— Як саме? — запитала Олеся, не відриваючи погляду від свого жетона.

— Якщо зв’язок справжній, — мовила Юстина, — знак засвітиться. М’яко, ненадовго. Це буде ваш перший дотик до магії. Тепло її вітання.

Марі тримала в руках свій жетон. На ньому був знак, схожий на півмісяць із трьома крапками вгорі. Він здавався знайомим, хоч вона точно ніколи його не бачила.

Коли всі працювали над пергаментами, Юстина пройшлася між рядами, зупинилася на кілька секунд біля кожного, мовчки дивлячись на їхню роботу.

— Колись давно існував знак, — заговорила вона, стоячи біля вогнища в центрі шатра, — який ніхто більше не пам’ятає. Він був особливим. Його не записали в жодну книгу, не зберегли на жодному сувої. Його не знищили — його просто... забули.

Учні відірвались від письма. Хтось уже бачив, як їхній символ на мить світився блідим світлом.

— Іноді світ забуває. Стає глухим до найтонших речей. Але справжні відьми — пам’ятають. Іноді саме дитяча уява здатна повернути втрачене. Можливо, саме серед вас є ті, хто відчує більше. Побачить те, що інші втрачають.

Її голос був тихим, але в ньому бриніла та сила, яка не потребувала доказів. Марі здалося, що з її жетона виходить тепло. Вона перевела погляд на пергамент: знак, який вона щойно домалювала, засвітився на мить. М’яко, як свічка на вітрі.

Вона затамувала подих.

«Що це означає?» — майнула думка. Але десь у глибині серця вона вже знала відповідь — хоч і не могла її ще сформулювати словами.

Учні все ще працювали над символами, коли Юстина Андріївна зупинилася біля Святослава. Його пергамент був чітко промальований: знак складався з двох рівних кіл, які перетиналися, а посередині — прямий вертикальний штрих, що з’єднував їх.