Малюнок долі

Ніжно торкаються паперу тендітні рухи пензля. Фіалковий, ліловий, лавандовий... Десятки, сотні цяточок, що збираються у чотирипелюсткові квіти. Зоряна посміхається – гарно виходить, так? Бузок для улюбленої вчительки. Напевне, їй сподобається... Аякже, Нонна Іванівна так любить фіолетовий колір. Навіть волосся в неї ніжно-бузкове.

Вечірній вітерець залітає в кімнату, ворушить коси юної художниці, шурхотить паперами на підвіконні... Серед недокінчених натюрмортів лежить фото п’ятнадцятилітньої давності. На ньому променяться обличчя дев’яти жінок. Найщасливіша з них - мама Марія, крихітна людинка лежить у неї на колінах. Поряд із нею – вісім її найвірніших подруг, «Чарівнича спілка», як вони самі казали в юності. Там і молода Нонна Іванівна. Зоряна вибрала для натхнення це фото спеціально – ніяке інше так гарно не передає характер улюбленої вчительки. Неусміхнені вуста, зачесане у строгу гульку волосся – і спокійні, радісні очі. Ах, якби намалювати її портрет!

Хвилинку... А якщо цей портрет намалювати тут же, біля бузку? Має вийти добре, так? Батько каже, що вона не вміє малювати людей – однак тут є таке фото! Треба просто скопіювати.

Чекаючи, поки висохне фарба, Зоряна підійшла до столу за простим олівцем. На ньому акуратно лежали зошити, підручники, записничок, альбом з художньої школи. Гумки, олівці, стружилки займають своє законне місце, а не як завжди розкидані по кімнаті. Це мама вчора змусила-таки Зоряну поприбрати в кімнаті. Хоча навіщо, коли в безладі все краще знаходити?

- Зорю, ти зробила домашку з англійської? – гукає мати.

- О, ця англійська... – бурчить дівчина. Завжди її треба вчити саме тоді, коли хочеться малювати! Невже все життя буде так? Адже вона збирається вступати на іняз. Звичайно, у неї є здібності, та й в університеті працює мамина подруга Зоя, яка обіцяла її пристроїти, однак... Що далі? Провікувати життя з Sequence of tenses та герундієм?