Розділ 1

Небо палахкотіло темними блискавками, а повітря пронизувала холодна енергія, яка ніби стискала серце. Алек вдивлявся вдалину, зупинивши погляд на щось невидиме для інших. Його слова були тихими, але кожен їх чув:
— Даркани прокинулися. Ми всі помремо.

Кора застигла, розриваючись між страхом і розгубленістю. Вона озиралася навколо, наче шукаючи вихід, але його не було. Морок зник, поглинутий виміром хаосу, але перед тим звільнив створінь, яких навіть магрійці боялися як найбільшого прокляття.

— Мамо! — голос Ліліт розрізав повітря. Вона стояла перед Корою, її обличчя було мокрим від сліз. — Як ти могла? Я любила батька!

Кора опустила голову, уникаючи погляду доньки. Її голос тремтів:
— Доню, ти не розумієш...

— Ти могла зупинити його! — перебила Ліліт. — Він тебе кохає!

— Ні, Ліліт, — Кора різко підвела очі. — Це збочене кохання. Так не люблять. Це була не любов, а маніпуляція. Твій батько використав мене. Він хотів звільнити дарканів. Чому? Я досі не знаю, але я дізнаюся.

Алек, стоячи поруч, спостерігав за їхньою суперечкою. Нарешті він заговорив, його голос був низьким і холодним:
— Коро, ти розумієш, що Ліліт — твоя донька? В ній є і магрійська кров, і твоя ангельська сутність. Можливо, навіть демонічна частина. Але я бачу: в ній проявився ангел.

Кора подивилася на доньку, яка ще ридала, і зробила крок уперед.
— Що ти хочеш сказати, Алек?

— Ліліт може бути сильнішою за нас усіх. Сильнішою за магрійців, за ангелів, навіть за демонів. В ній злилася твоя сила, твоя сутність, і це робить її унікальною. Вона може бути ключем до того, щоб врятувати світи… або знищити їх.

Слова Алека зависли в повітрі. Кора відчула, як по спині пробіг холод. Вона зробила крок назад, бо не знала, що буде далі. Її власна донька — той, хто може стати або рятівником, або руйнівником.

— Тепер ти розумієш? — додав Алек. — Даркани сильні, але навіть вони можуть злякатися сили, яку носить твоя донька. Але питання в тому, чи можеш ти її направити?

Ліліт підняла голову і подивилася прямо в очі Кори. У її погляді були біль і водночас надія.
— Мамо… Ти все одно залишаєшся моєю мамою, — прошепотіла вона.

Кора витерла сльози доньки, але її думки були десь далеко. Вона знала, що боротьба тільки починається, і ставки ніколи не були такими високими.

Кора дивилася на Алека, очікуючи пояснень. Тиша тягнулася, але нарешті він заговорив:

— Колись, тисячоліття тому, ще до нашого часу, наші батьки — мої і Морока — були серед тих, хто запроторював дарканів у їхні гробниці. Це була війна, яку складно описати словами. Вони казали, що даркани — не просто створіння. Їх лише восьмеро, але кожен із них несе за собою катастрофи.

Кора нахмурилася, уважно слухаючи. Алек продовжив:
— Даркани поклонялися комусь… чи чомусь. Але з часом ми втратили це знання. Ніхто не знає, хто чи що було їхнім божеством, і що саме пробуджує їхню силу.

— Восьмеро? — перебила Кора. — Але вони не прокидаються всі одразу?

— Ні, — похитав головою Алек. — Завжди першою пробуджується жінка. Вона несе найбільше нещасть. Кажуть, її присутність викликає розпад самих основ світу: хвороби, голод, смерть, зневіру. Вона неначе жива темрява, що огортає все.

Ліліт, досі стоячи збоку, з тремтінням у голосі запитала:
— А решта? Хто вони?

— Сім чоловіків, — відповів Алек, переводячи погляд на неї. — Кожен із них має свою силу, свою руйнівну природу. Один приносить війни, інший — бурі та катаклізми. Ще один володіє смертю, несе хвороби та мор. Кожен із них — це крок до кінця світу.

Кора відчула, як холод пройшовся її шкірою.
— Але ти сказав, що вони поступово виходять. Чому?

— Це було їхнім покаранням, — сказав Алек. — Вони не можуть бути вільними одночасно. Прокидаються по одному, щоб світ відчував їхній вплив повною мірою. Коли ж всі восьмеро будуть на волі, тоді вже не залишиться надії.

— Чому ця жінка перша? — запитала Кора, дивлячись на Алека.

— Вона — їхній центр, — сказав він. — Її сила пов’язує інших. Без неї вони не зможуть діяти так само ефективно. Її пробудження — це знак початку кінця.

Ліліт схлипнула і повернулася до матері:
— Мамо… Якщо вони вже прокинулися… Якщо ти відправила батька у хаос... Чи це не означає, що він тепер із ними?

Кора зупинилася. Це питання розірвало її зсередини, але вона знала відповідь. Її голос був тихим і холодним:
— Морок знав, що робив. Він хотів їх звільнити. Але чому — я досі не розумію.

— Тому що він їхній слуга, — сказав Алек. Його голос був холодним, але в ньому чулося розчарування. — Можливо, не прямий, але він завжди був пов’язаний із ними. Його душа — частина їхнього плану.

Кора мовчала. Тепер вона знала, що їхній шлях буде складнішим, ніж вона уявляла. Вона дивилася на свою доньку, яка тремтіла від страху і болю. Перед ними розкривалася правда, від якої вони не могли втекти.

— Ми повинні знайти першу, — нарешті сказала Кора, стискаючи кулаки. — Якщо зупинимо її, то, можливо, зупинимо і решту.

— Але як ти збираєшся перемогти те, що сильніше за нас усіх? — запитав Алек. — Що ти можеш зробити проти самої сутності хаосу?

— Ми знайдемо вихід.

Кора стояла на місці, її обличчя було напружене, а очі сумні. Вона оберталася до Алека, намагаючись зрозуміти, як усьому цьому знайти пояснення.

— А як ми відчуємо, що вона прийшла? — запитала Кора, її голос звучав низько, немов вона задавала питання не стільки йому, скільки сама собі. — Вона ж, по суті, несе хвороби і смерть. Це не лише ми відчуємо, правда? Всі світи будуть вражені.

Алек коротко кивнув, його обличчя було серйозне.
— Так, це буде відчутно у всіх вимірах та світах. Її присутність розповсюдиться, і не лише хвороби й смерть, а й сам хаос. Кожен світ зазнає катастроф, і це не залишиться непоміченим. Але те, що її хвороби можуть поширюватися, не є її єдиною ознакою. Її сила більша, ніж просто руйнування. Вона принесе з собою щось інше… щось древнє і потужне.

Кора похитала головою, намагаючись зрозуміти. Вона звернулася до Алека, намагаючись відшукати хоч маленьку надію в цих словах.
— Але ти правий… я не зможу її зупинити. Я не її створіння, я не володію тією самою силою, що і вона. І якщо її сила така велика, як ти кажеш, то як магрійці могли її запроторити в гробниці? Як вони змогли утримати її і всі інші даркани в ув’язненні стільки часу?

Алек задумався, але швидко відповів:
— Це був великий ризик, і лише за допомогою дуже потужних магічних бар'єрів магрійці змогли це зробити. Вони використовували не лише силу, а й обмеження, які нав’язали самим дарканам. Проте вони не знали, як сильно ті можуть змінюватися з часом.

Кора зробила кілька кроків, її думки металися, але вона все ж знайшла частинку надії.
— Якщо їх змогли запроторити, значить, є шанс, що ми можемо зробити це знову. Я не знаю, як, але якщо вони були ув’язнені, то, можливо, ми зможемо знайти спосіб зробити те саме.

Алек дивився на неї, і в його очах з’явилася суміш підтримки і сумнівів.
— І що, ти думаєш, що це буде простіше тепер? Вони прокинулися, і їх сила незрівнянна. Ти не можеш зупинити те, що йде зараз.

— Я знаю, — сказала Кора, — але я не збираюся здаватись. Якщо є хоч найменша ймовірність, що можна їх затримати або змусити повернутися назад, я буду боротися до кінця. Для Ліліт і для всіх світів.

Ліліт підійшла до матері, її очі були повні розпачу та нерозуміння.
— Мамо… я боюся, що я не зможу допомогти. Я не знаю, як це все зупинити…

Кора обійняла свою доньку, відчуваючи її тремтіння.
— Ти вже робиш більше, ніж ти думаєш, Ліліт. Ми знайдемо шлях. Можливо, ми не можемо зупинити все відразу, але ми зробимо все можливе. І ми разом.

Алек, спостерігаючи за ними, мовчав. Він розумів, що боротьба тільки починається, і він не був певен, чи є в них достатньо сили для цього. Але він також знав одне — якби Кора не боролася, то світ вже давно б зруйнувався.