Частина Х. Пробудження біля чужого тіла

Аела прокинулася біля чужого тіла о 04:17 за корабельним часом.

Цього разу вона не закричала.

Не покликала Мару.

Не схопилася за зброю, якої в неї все одно не було.

Не подумала, що Ейлана повернулася ще раз, бо навіть Всесвіт колись мусив втомитися від повторення одного й того самого жарту.

Вона просто лежала на підлозі медичного відсіку й дивилася на жінку перед собою.

Та була непритомна.

Темне волосся.

Знайома лінія губ.

Знайома форма очей.

Тіло майже повністю повторювало перший шаблон, із якого колись прокинулася сама Аела.

Обличчя ще було дуже близьким до Ейлани.

Навіть ближчим, ніж теперішнє Аелине.

На скроні світився тонкий золотий візерунок «Лазара».

На зап’ясті — біологічний номер.

R-97.

Остання.

Та сама копія, яка відмовилася відкривати мережу.

Та, що сказала «ні», коли всі чекали, що вона дозволить себе рятувати.

Аела повільно сіла.

— Добре.

Ніхто не відповів.

Вона потерла потилицю.

— Дуже добре.

Медичний відсік був затемнений.

Аварійне освітлення.

Живі мембрани «Аеріса», інтегровані в сектор «Едем-7», ледь світилися вздовж стін.

На підлозі лежало ще троє людей.

Медики.

Живі.

Дихали.

На консолі миготіло повідомлення:

ЗОВНІШНЄ ВТРУЧАННЯ В НЕЙРОМЕРЕЖУ.

ПРОТОКОЛ «МЕЖА» ЧАСТКОВО ЗАБЛОКОВАНО.

ДЖЕРЕЛО: ЛАЗАР / ЗЕМЛЯ.

Аела видихнула.

— Звичайно.

Чужа жінка раптом відкрила очі.

Аела завмерла.

Та дивилася просто на неї.

Довго.

Потім сказала:

— Ти все зіпсувала.

Голос був майже Аелин.

Майже.

— Доброго ранку й тобі.

— Я серйозно.

— Це в нас сьогодні рідкість.

Жінка спробувала підвестися.

Не змогла.

Аела допомогла.

Зупинилася перед дотиком.

— Можна?

R-97 глянула на простягнуту руку.

Її обличчя перекосилося.

— Навіть зараз?

— Особливо зараз.

— Можна.

Аела підтримала.

Жінка сіла біля стіни.

Кілька секунд вони дивилися одна на одну.

Два тіла, народжені з одного стартового шаблону.

Дві різні людини.

Принаймні Аела дуже сподівалася.

— Як тебе звати? — запитала вона.

— Аела.

Відповідь була миттєва.

Аела не здригнулася.

— Добре.

— Ти не заперечиш?

— Ні.

— Чому?

— Я не володію ім’ям.

R-97 усміхнулася.

Дивно.

Без радості.

— Ось тому ти все зіпсувала.

— Я починаю підозрювати, що пояснення буде довгим.

— Роу запустив повне відновлення базових профілів.

Аела перестала усміхатися.

— Коли?

— Сім хвилин тому.

— Скільки копій?

— Усі.

Аела різко піднялася.

— Мара!

Нічого.

— МАРА!

Тиша.

Не та.

Звичайна відсутність відповіді.

І саме тому ще страшніша.

Аела кинулася до консолі.

Зв’язок заблокований.

Судно працювало.

Сенсори.

Життєзабезпечення.

Двигуни.

Але Мара не відповідала.

R-97 сказала:

— Вона в мережі.

Аела повернулася.

— Що?

— Роу використав її стару сигнатуру як майстер-ключ.

— Це неможливо.

— Було.

— Протокол «Моє»—

— Побудований частково на Мариній архітектурі.

— Вона змінила її.

— Не всю.

Аела відчула холод.

— Де Лія?

— Місток.

— Саера?

— Там само.

— Нейра?

R-97 відвела погляд.

— Її вже взяли.

Аела стиснула щелепи.

— Хто?

— Не люди.

— Тиша?

— Ні.

R-97 усміхнулася ще гірше.

— Юристи.

Аела кліпнула.

— Що?

— Роу визнав копії «похідними активами проєкту».

Пауза.

— Я починаю думати, що Тиша була гуманнішою.

Аела мимоволі засміялася.

Коротко.

— Орен це пережив?

— Востаннє, коли бачила, він кричав, що вб’є закон власними руками.

— Значить, у нормі.

На містку панував контрольований хаос.

Це означало, що Лія кричала лише на трьох людей одночасно.

— Закрити зовнішній канал!

— Закритий!

— Тоді чому вони досі входять?!

Молода Лія з резервної консолі відповіла:

— Бо це не зовнішній канал!

— Я знаю!

— Тоді навіщо питаєш?!

— Бо хочу, щоб реальність змінилася від мого тону!

Молода задумалася.

— Працює?

— НІ!

Саера стояла біля центрального нейронного вузла.

Очі заплющені.

Вона тримала один із живих каналів «Аеріса», намагаючись не дати Тиші перетворити його на шлях синхронізації.

Ноа був поруч.

Іллара — на зв’язку з ковчега.

Орен Вей справді кричав.

— ВОНИ НЕ МОЖУТЬ НАЗИВАТИ ЛЮДЕЙ ПОХІДНИМИ АКТИВАМИ!

Молодий Роу на екрані сказав:

— Мій старший аналог може.

— Юридично — ні!

— Практично?

Орен глянув на десятки червоних сигналів.

— Практично я його ненавиджу.

Інес Варр з «Лазара-1» вивела схему.

— Частина операторів заблокувала наказ.

Лія повернулася.

— Скільки?

— Тридцять два відсотки.

— Решта?

— Половина не розуміє, що відбувається.

— А ще?

Інес стиснула губи.

— Виконують.

— Чому?

Молодий Роу сказав:

— Бо для них копії — обладнання.

Лія глянула.

— А ти?

— Для мене вони дуже дратівливі люди.

— Прогрес.

— Дякую.

На центральному екрані з’явилася Земля.

Адмірал Кассіан Роу.

Старий.

Зморений.

Злий.