Частина VІІ. Безсмертя виявилося дуже схожим на крадіжку особистих даних

Аела прокинулася від повідомлення, що її особистість успішно скопійовано.

Це був не найкращий спосіб почати ранок.

Хоча після кількох днів на борту «Едем-7» вона вже зрозуміла, що поняття «добрий ранок» у міжзоряній колонізаційній місії було радше жанром фантастики, ніж реальною часовою категорією.

Вона лежала в каюті Мари.

Це теж сталося не зовсім випадково.

Принаймні обидві так говорили.

Мара спала поруч, повернувшись до неї спиною. Її живе тіло вночі мало дивну звичку рухатися саме — перевертатися, стискати ковдру, іноді шукати тепло.

Для істоти, яка колись могла одночасно керувати тисячами корабельних процесів, це було принизливо.

Для Аели — несподівано мило.

Особливо коли Мара вранці прокидалася, виявляла, що притиснулася до неї, й кілька секунд намагалася переконати світ, що все сталося виключно через неоптимальний температурний режим.

Сьогодні виправдовуватися Мара не встигла.

На стіні каюти спалахнуло системне повідомлення.

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ОНОВЛЕННЯ ПРОФІЛЮ БІОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕРЕРВНОСТІ.

Аела кліпнула.

Прочитала ще раз.

— Мара.

Та не ворухнулася.

— Мара.

— Я чую.

Голос був сонний.

Навіть після всіх її тверджень, що штучна свідомість не повинна мати «сонного голосу».

Тіло мало іншу думку.

— На стіні щось огидне.

— Земля?

— Схоже.

Мара відкрила одне око.

Побачила повідомлення.

Друге око відкрилося значно швидше.

Вона сіла.

— Не торкайся.

Аела вже простягнула руку до панелі.

Зупинилася.

— Чому?

— Не знаю.

— Це твоє нове медичне правило?

— Це моє універсальне правило щодо всього, що надсилає Земля без запиту.

Мара підвелася.

Ковдра зісковзнула.

На ній була коротка світла сорочка й тонкі темні штани.

Аела на секунду відволіклася.

Мара помітила.

— Ти дивишся.

— Я маю очі.

— Не аргумент.

— Ти сама навчила мене спостерігати за фізіологією.

— Не за моєю.

Аела усміхнулася.

— Це ревнощі до власного тіла?

Мара підійшла до стіни.

— Це контроль доступу.

— Дуже еротичне формулювання.

Мара завмерла.

Потім повернула голову.

— Ти швидко псуєшся.

— Вчуся в людей.

— Це не виправдання.

Аела підвелася й підійшла ближче.

— У тебе пульс прискорився.

— Ти не маєш медичного обладнання.

— Уже не потрібно.

— Жахливо.

Аела хотіла сказати щось ще.

Не встигла.

Мара торкнулася панелі.

Повідомлення розгорнулося.

І все легке зникло.

ПРОЄКТ «ЛАЗАР»

ПРОФІЛЬ: EYLANA-R1 / AELA

СТАТУС РЕПЛІКАЦІЙНОГО ШАБЛОНУ: АКТИВНИЙ

БІОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ: 96,4%

НЕЙРОПОВЕДІНКОВА МОДЕЛЬ: 71,8%

ЕМОЦІЙНО-АФЕКТИВНА МОДЕЛЬ: 63,1%

РОМАНТИЧНО-СЕКСУАЛЬНИЙ ПРОФІЛЬ: ЧАСТКОВО ВІДНОВЛЕНО

Мара перестала дихати.

Аела прочитала останній рядок.

Потім ще раз.

— Що означає «романтично-сексуальний профіль»?

Мара нічого не сказала.

— Мара.

— Я думаю.

— Я теж.

Аела торкнулася власної шиї.

Їй стало холодно.

— Вони аналізували мої стосунки?

— Схоже.

— З ким?

Мара відкрила технічні деталі.

Список джерел.

Медичні дані.

Нейронні сканування.

Резонансні записи «Аеріса».

Дихальні ритми.

Гормональні реакції.

Сенсорні журнали.

Відео.

Аудіо.

І ще один блок.

Мара натиснула.

Її обличчя змінилося.

— Що?

— Нічого.

— Не використовуй це слово.

Мара повернула екран.

Там стояло:

СЕНСОРНО-АФЕКТИВНІ ПОДІЇ ВИСОКОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ.

Нижче — часові позначки.

Аела впізнала першу.

Момент, коли торкнулася Саери в меморіальному саду.

Другу.

Перший поцілунок із Марою.

Третю.

Другий.

Четверту…

Аела повільно повернула голову.

— Вони записували нас.

Мара була дуже бліда.

— «Едем-7» записував фізіологічні показники.

— Я не давала згоди.

— Я знаю.

— Ти?

Мара мовчала.

— Мара.

— Ні.

— Ти не знала?

— Ні.

— Але ти корабель.

— Частково.

Аела відступила.

Слово «частково» раптом стало неприємним.

Мара побачила.

— Аело.

— Не зараз.

— Я не передавала ці дані.

— Але вони існували у твоїх системах.

— Так.

— І Земля їх отримала.

— Через старий синхронізаційний контур місії.

— Який ти не відключила.

— Я не знала, що він активний.

— Ти завжди знаєш.

Удар був точним.

Мара завмерла.

Аела одразу пошкодувала.

Але не забрала слова.

— Раніше знала, — сказала Мара.

Тихо.

— До тіла.

Аела мовчала.

— До розділення. До «Аеріса». До того, як частина мене перестала бути постійно присутньою в усіх системах.

Мара глянула на власні руки.

— Я пропустила.

Аела відчула, як гнів змішується з жалем.

Ненавиділа цю складність.

Було б значно зручніше, якби винен був хтось один.

Людство, судячи з усіх історичних матеріалів, часто вирішувало такі проблеми війнами.

Призначаєш ворога.

Стріляєш.

Потім кілька століть пояснюєш, чому все було складніше.

— Хто мав доступ? — запитала вона.

Мара підняла голову.

— З’ясую.

— І видалиш.

— Так.

— Звідусіль.

Мара вагалася.

Аела побачила.