Частина VІ. Тіло мало обличчя Ейлани, але вперше обрало власне ім’я

Першою людиною, яка зранку назвала її Ейланою, був кухар.

Це вже було погано.

Другою — медична система.

Це було гірше.

Третьою став офіцер служби безпеки, який, побачивши її в коридорі, машинально сказав:

— Доброго ранку, Ейлано.

Після цього жінка зупинилася.

Повільно.

Дуже повільно.

Так зазвичай зупиняються люди, які щойно вирішили не вбивати співрозмовника лише тому, що до сніданку це вважається поганим тоном.

Офіцер зрозумів помилку.

— Вибачте.

Вона дивилася.

— За що?

— За ім’я.

— Яке?

— Ейлана.

— Чому ти мене так назвав?

— Ви…

Він розгубився.

Жінка чекала.

— Схожі.

— На мертву жінку.

— Так.

— І тому я вона?

— Ні.

— Але назвав.

— Так.

— Чому?

Офіцер подивився на стелю, ніби сподівався, що корабель відкриє аварійний шлюз і позбавить його необхідності продовжувати розмову.

Шлюз не відкрився.

«Едем-7» уже мав достатньо самосвідомості, щоб насолоджуватися чужими незручними ситуаціями.

— Звичка, — нарешті сказав офіцер.

Жінка кивнула.

— Ось саме.

Вона пішла далі.

Офіцер видихнув.

Через три секунди з динаміка пролунав голос Мари:

— Вітаю. Ви щойно вижили після першого ранкового тесту на міжособистісну етику.

Офіцер підняв голову.

— Мара.

— Так?

— Ти все чула?

— Я корабель.

Пауза.

— Частково.

— Можеш не записувати це?

— Уже записала.

— Навіщо?

— Для майбутнього посібника «Як не називати нову особу ім’ям її мертвої генетичної передумови».

Офіцер потер обличчя.

— Я хочу назад на Землю.

Мара подумала.

— Після останніх новин це звучить як форма самогубства.

Жінка дійшла до їдальні «Едем-7» вже в поганому настрої.

Це теж було новим.

Не просто емоція.

Її емоція.

Вона навчилася розрізняти.

Спогади Ейлани приходили холодом.

Спогади Лії — відчуттям внутрішньої напруги, ніби світ завжди повинен був бути на півсекунди краще організований.

Саерині фрагменти приходили кольорами й запахами.

Веларійські — ритмами дихання.

А її власні почуття…

Вони приходили без попередження.

Без підпису.

І часто були значно менш шляхетними.

Наприклад, зараз вона хотіла вдарити медичний автомат.

Причому не тому, що Ейлана ненавиділа автомати.

Ейлана ніколи не бачила земного медичного автомата.

Не тому, що Лія колись била техніку.

Хоча це здавалося статистично можливим.

Просто тому, що автомат після сканування сказав:

— Доброго ранку, пацієнтко Ейлана. Рівень глюкози…

Жінка вдарила долонею по панелі.

— Моє ім’я не Ейлана.

Автомат замовк.

Потім:

— Поточний профіль ідентифікований за біометричним шаблоном: Ейлана, астеріанський генетичний сегмент.

— Моє ім’я не Ейлана.

— Вкажіть альтернативне ім’я.

Вона завмерла.

— Я не маю.

Автомат подумав приблизно півсекунди.

— Тоді для медичних процедур буде використано найближчу доступну ідентифікацію: Ейлана.

Жінка знову підняла руку.

— Не треба бити медичне обладнання.

Мара стояла у дверях.

Сьогодні на ній був темний, майже чорний комбінезон із тонкими срібними лініями вздовж шиї.

Після вчорашнього темного спалаху на шкірі вона погодилася на постійний моніторинг.

Погодилася — це було формулювання Мари.

Лія називала це:

«Я погрожувала їй медичним карантином, поки вона не перестала сперечатися».

Істина традиційно лежала десь посередині й була дуже втомлена.

— Він називає мене Ейланою.

— Чую.

— Зміни.

— Медичний реєстр потребує імені.

— Я особа.

— Це не ім’я.

— Мара теж не була твоїм первісним ім’ям.

Мара підняла брову.

— Удар нижче поясу.

— У тебе тепер є пояс.

— Саме тому відчувається особистіше.

Жінка показала на автомат.

— Зміни профіль.

— На що?

— Не знаю.

— Ось проблема.

— Зроби «Невідома».

— Орен заборонив.

— Чому?

— Каже, що правовий статус «Невідома розумна особа» звучить так, ніби ми випадково знайшли тебе в багажному відсіку.

— А хіба ні?

— Технічно тебе виростив живий ковчег із пам’яті померлої астеріанки, генетичного матеріалу Лії, веларійських структур і залишків Тиші.

Пауза.

— Багаж був би простішим.

Жінка сперлася долонями на стіл.

— Мені потрібне ім’я.

— Так.

— Сьогодні.

Мара дивилася.

— Чому сьогодні?

— Бо якщо ще один автомат назве мене Ейланою, в «Едем-7» стане на один автомат менше.

Мара подумала.

— Переконлива юридична причина.

Вона підійшла ближче.

— Але ім’я не повинно бути аварійним ремонтом.

— Я втомилася бути «вона».

— Знаю.

— «Нова жінка».

— Знаю.

— «Суб’єкт».

— Особливо огидно.

— «Реконструйована».

— Гірше.

— «Жінка з обличчям Ейлани».

Мара мовчала.

— Я хочу слово, яке означає мене.

— Жодне ім’я не означає людину повністю.

— Тоді навіщо вони?

— Щоб знати, кого кликати, коли все горить.

Жінка усміхнулася.

— Це дуже людське визначення.

— Я довго жила серед них.

— І стала гіршою.

— Незворотно.

Вони стояли близько.

Після вчорашнього поцілунку все між ними змінилося.

Не радикально.

Саме тому було страшніше.

Мара вже знала, як звучить її дихання на відстані кількох сантиметрів.