Частина ІІІ. Проєкт «Лазар»: тому що «крадіжка безсмертя» погано звучала в бюджеті

На Землі слово «безсмертя» не потрапило до офіційного протоколу.

Не тому, що чиновники мали совість.

Совість узагалі рідко впливала на формулювання документів Ради колоніального розширення. Вона заважала вкладатися в бюджет, затримувала процедури й мала неприємну звичку вимагати відповідальності саме тоді, коли вже було підписано контракт із військовими.

Тому замість «безсмертя» в документах з’явилося:

«Програма стратегічної безперервності особистості».

Замість «воскресіння»:

«Біологічна реконструкція суб’єкта за інформаційним шаблоном».

Замість «вкрасти технологію у веларі»:

«Забезпечити контрольований доступ до критично важливої позаземної регенеративної інфраструктури».

А замість «привезти нам ту жінку, яку ковчег склав із чужих спогадів, бо ми хочемо розібрати її на молекули й зрозуміти, чому вона дихає»:

«Отримати репрезентативний живий зразок».

Адмірал Кассіан Роу перечитав останній рядок двічі.

Потім підняв очі.

Навколо довгого столу сиділи одинадцять людей.

Четверо представляли уряд.

Троє — військові структури.

Двоє — корпорації, які офіційно називалися партнерами колоніальної програми, а неофіційно володіли половиною того, що уряд називав стратегічно незалежною інфраструктурою.

Ще один був лікарем.

Остання жінка мала посаду директорки Комісії з етичної відповідності.

Роу досі не знав, навіщо її запросили.

Можливо, щоб потім було кому підписати документ, що всі присутні думали про мораль.

— «Живий зразок», — повторив він.

Представник корпорації Helix Continuity поправив комір.

— Формулювання стандартне.

— Для тканини печінки.

— Біологічно різниця не принципова.

Лікар підняв голову.

— Вона розумна.

Корпоративний представник усміхнувся.

— Це ускладнює контракт, не біологію.

Директорка з етики зробила запис.

Роу подивився на неї.

— Ви щось заперечуєте?

— Поки що фіксую.

— Що саме?

— Момент, у якому всі присутні перестали говорити про особу й почали говорити про ресурс.

У кімнаті стало тихо.

Корпоративний представник скривився.

— Ми ще навіть не встановили її правовий статус.

— Саме тому перетворювати її на ресурс особливо зручно.

Роу відкинувся на спинку крісла.

— Якщо ми почнемо дискусію про термінологію, Арден встигне заснувати ще одну незалежну цивілізацію.

Один із військових хмикнув.

Ніхто не засміявся.

Після Астери жарти про Лію Арден перестали бути безпечними.

Особливо після того, як вона пережила дві спроби повернення, зруйнувала план Землі щодо контролю живої планети, зникла в Межовій Темряві, знайшла Ноксар, пробудила давню мережу, повернулася з інопланетянкою, незалежним штучним інтелектом і кораблем, який більше не вважав себе транспортним засобом.

Колись Лію називали перспективною капітанкою.

Тепер у внутрішніх документах використовували термін:

«фактор Арден».

Він означав приблизно те саме, що «ймовірність того, що план буде морально сумнівним і тому Лія його зіпсує».

Роу торкнувся панелі.

У повітрі з’явилося зображення.

Жінка.

Темне волосся.

Обличчя, яке земні системи не могли ідентифікувати.

Сріблясті лінії під шкірою.

Поруч — Лія.

Саера.

Мара у власному тілі.

Кадр був коротким.

Передача з «Консула-6» урвалася майже одразу після нього.

Але одного кадру вистачило.

— Це, — сказав Роу, — не теорія.

Корпоративний представник кивнув.

— Саме тому ми тут.

— Вона була мертва? — запитала директорка з етики.

— Частина її шаблону належить померлій астеріанці, — відповів лікар.

— Частина?

— Також є людські маркери.

— Чиї?

Роу не відповів.

Представник розвідки збільшив дані.

— Лії Арден.

Директорка повільно зняла окуляри.

— Отже, ви навіть не знаєте, кого воскресили.

— Не воскресили, — сказав лікар. — Створили.

— І вже вирішили забрати.

— Вивчити, — поправив корпоративний представник.

— Вона може відмовитися?

Мовчання.

Жінка з етики подивилася навколо столу.

— Зрозуміло.

Роу втомлено потер шрам біля скроні.

Після Ноксара він спав погано.

Після сигналу «Аеріса» — майже не спав.

Він не думав про смерть.

Принаймні так він казав собі.

Люди його віку часто починали говорити про спадщину саме тоді, коли тіло ставало достатньо чесним, щоб нагадати про кінцевість.

Роу ненавидів слово «спадщина».

Воно означало, що хтось інший продовжить справу.

Він не довіряв нікому достатньо.

— Якщо технологія працює, — сказав він, — питання не в тому, чи використає її людство.

Директорка з етики підняла брову.

— А в чому?

— Хто використає першим.

Корпоративний представник усміхнувся.

Лікар опустив очі.

Етична директорка сказала:

— Саме так цивілізації й отримують гарні меморіали після дуже поганих рішень.

Роу проігнорував.

— Проєкт?

На екрані з’явилася назва:

LAZARUS CONTINUITY INITIATIVE

Роу скривився.

— Англійською?

— Міжнародний стандарт.

— Назву скоротити.

— До чого?

Роу подивився на зображення регенераційної капсули.

— «Лазар».

Директорка з етики тихо сказала:

— Дуже скромно.

— Маєте кращий варіант?

— «Крадіжка безсмертя».

Корпоративний представник нервово засміявся.

— У бюджеті це погано виглядатиме.

Роу вперше за весь ранок усміхнувся.