Розділ 31

Розділ 31

Подорож у часі виявила цілу купу обмежень. По-перше, там взагалі нічого не можна зробити — тобто не можна зробити з будь-чим, що знаходилося в тому часі. Втім, за два дні Володимир зібрав енергетичну структуру очей, а ще за два — і вух. Тепер він міг бачити й чути те, що свого часу пройшло повз нього. І якщо все, що було в межах його аури, він міг підняти зі свідомості за бажанням. Навіть якщо в той час не звертав на це уваги. Усе одно все — абсолютно все — було десь, немов записане.

Помітивши зараз щось в астральній проєкції в минулому, він спокійно міг уже іншою частиною свідомості повернутися в пам'яті до цього моменту й отримати той самий результат. Навіть якщо не мав гадки, що он на тому столі хтось забув телефон. В обох варіантах він міг роздивитися цей телефон з усіх боків, хоч знизу через стільницю столу. І так само в обох варіантах він абсолютно не міг нічого з ним зробити.

З'ясувалася дуже цікава річ. Він міг робити деякі позначки, просуваючись по своєму життю. Немов маяк чи якір. І коли потім хотів повернутися до цього моменту, це виходило миттєво. Незважаючи на те, був він у майбутньому чи минулому. Часу тут просто не існувало.

Січовий добре розумів, що за тих обмежень, які він мав у дійсності, він не може приділити експериментам бажану кількість часу. Два рази по годині на день — це був той максимум, що він міг собі дозволити.

Заряджання накопичувачів, трансмутації металів та пластику, виведення здібностей старої гвардії на нові рівні... І велике полегшення, бо всіх учнів від СБУ ті забрали на себе. Лише це давало трохи часу на опанування власних здібностей. Володимир навіть добрав додаткову годину на чотирнадцятисантиметрові накопичувачі. Так він звільнив купу часу близьким, який ті, у свою чергу, витрачали на учнів, звільняючи вже для Володимира.

Протягом травня Володимир отримав ще додаткові сорок хвилин для дослідів. Прірва додаткового часу. І якщо раніше він порівну ділив між двома варіантами нової грані можливостей, то ці додаткові сорок хвилин він повністю віддав під вивчення подорожі в часі. Він сподівався, що зможе знайти певні відповіді в тому періоді, коли почав використовувати здібності, але ще не мав енергетичного зору. Не мав повноцінної аури.

А ось тут була певна проблема. Як тільки він пройшов проміжок, де в нього була повністю сформована сучасна аура з радіусом у десять метрів, почалися незручності. Немов на автівці з'їхав з автобана на розбиту ґрунтову дорогу. Його астральна проєкція тепер не поміщалася в ауру й ішла постійними хвилями. Неначе аура до цього прикривала свого астрального двійника. А тепер стала меншою за нього й не могла нормально захистити від зовнішніх натисків. Витрата енергії для подорожі значно виросла.

Щоправда, й сам Володимир потроху опановував цю здібність і витрачав енергію більш вміло, мабуть. Та й приріст енергії ззовні, хоч і невеликий, став помітний. Колись це перестане бути проблемою. Але, як це не парадоксально звучить, подорож у часі значно обмежувала його час.

У перший тиждень червня Володимир упритул наблизився до моменту своєї ініціації. Осінь двадцять шостого року.

Ох і ковбасило Січового, коли він обережно оминав власні спроби виходу з тіла. Це було щось. То аура починає роздуватися до трьох метрів, то звужується до одного, то взагалі зникає, залишаючи ауру звичайної людини — ту, що вони вже почали називати внутрішньою аурою.

На цей період Володимир знизив проходження до двох місяців історії життя на один сеанс. Це було й швидше, й обережніше. Так би мовити, в середньому.

Нарешті і цей етап було подолано. Аура його давнішнього остаточно прийняла форму внутрішньої аури. Таке відчуття, що не просто повернувся на автобан, а ще й накатом пішло.

Сказати, що Володимир був здивований — нічого не сказати. Він очікував, що як щойно зникне його друге «я» в часі, стане складніше, готувався до спротиву. Немов мчався вибивати чи хоча б відкривати двері, а потрапив у величезні відкриті ворота.

Жодного спротиву. Ані від цієї маленької аури, ані ззовні.

Володимир спробував щось зробити. І на цей раз дійсно щось виходило. Ні, вплинути ззовні на щось хоч трохи значуще не виходило. На волосинку. На волосинку, що знайшов на подушці. Витративши майже всі сили, зумів її штовхнути. І це не було помилкою — він точно її штовхнув, вона підлетіла на міліметр. А він відчув, що зсунув щонайменше земну вісь.

Важко. Неймовірно затратно. Цих сил повинно було вистачити для заряджання малого накопичувача — того, що колись використовували для перших рейкових рушниць у набоях. Дрібниця. Але за міццю та дрібниця виводила з ладу танк, пробиваючи його броню. І ось зараз ті самі зусилля для того, щоб ворухнути волос.

Але це був перший успіх. Той, що показав: дуже й дуже обмежений, неймовірно затратний, але вплив можна робити. Це була нова вершина.

За день дістався до подій напередодні Різдва дві тисячі двадцять четвертого року. Один із тих моментів, заради яких він цю подорож у часі й розпочав.

Було дещо дивно — бачити зал очима у червні 2038 року, відчувати там усе неподалік аурою й при цьому спостерігати, як ти сам оговтуєшся від прокляття по найбільшому злочинцю століття. Як Марина, не приховуючи сліз, намагається втримати тебе в кріслі. Як іде врознос вся енергетика організму.

Володимир спостерігав у зворотному порядку — так працювала подорож у часі. Як ти, немов на кіноплівці, що йде у зворотному напрямку, вирівнюєшся в кріслі... І удар. Неймовірний удар, що викидає його у власну ауру в червень тридцять восьмого. Бачить, як апаратура науковців подає їм сигнали.

«Е ні, ці знання лише його. Його та його найкращої половини».

Марина — єдина, хто знав про все це. Хай так і залишається.

Володимир повернувся до реперної точки, до маячка.

Марина задом біжить від крісла, тіло повертається в нормальне положення. Вибух енергії. Маленька внутрішня аура давнішнього Володимира миттю розширюється до повноцінного десятиметрового радіусу. Сяє, немов зірка, пропускаючи через себе купу енергії. Такої кількості немає навіть у його сучасній аурі.