Розділ 21

Розділ 21

Володимир жив розвитком здібностей та зціленням людей. Практично кожна вільна хвилина була присвячена роздумам — під час медитації, під час сеансів, навіть під час прогулянок з онуками. Усвідомлення приходило поступово, немов складалася мозаїка з окремих фрагментів.

Дрібниця тут, штришок там. І раптом — картина ставала чіткішою.

Чому проста накачка енергії призводить до зцілення? Тимчасове поліпшення він розумів — більше енергії, є додаткові сили для організму боротися. Але саме зцілення? Повне, незворотне відновлення тканин, органів?

Ні, тут щось не так.

Роздуми привели його до думки, що крім самої енергії він передає щось більше — бажання, команду на зцілення. Запускає режим регенерації людини, який був пригнічений імунітетом за часи еволюції. Людське тіло колись могло відновлювати значно більше, але еволюція віддала перевагу іншим механізмам виживання.

А він, Володимир, несвідомо повертав тілу цю давню здатність. Принаймні під час зцілювання.

Після цієї думки прийшла наступна, ще важливіша. Він використовує свої здібності неправильно. Все одно що наливати воду в пляшку з висоти — щось у пляшку потрапляє, але більшість просто проливається. Так і з енергією: він наповнює орган, що зцілює, але енергія здебільшого одразу розходиться по тілу, розсіюється.

Неефективно. Марнотратно.

Треба шукати нові методи. Треба пробувати впливати не просто енергією, а безпосередньо на тони кольорів аури. Якщо темна пляма на серці — це відображення хвороби, то чому б не спробувати змінити сам колір? Команду на регенерацію він давав несвідомо. Тепер треба навчитися робити це цілеспрямовано.

До того ж треба було посилити вправи з діями на предмети. Колись він переміщував гусяче перо по кімнаті — ривками, нерівно. Тепер перо рухалося плавно, саме так, як він бажав. З олівцем виходило так само — він навіть не бачив різниці у вазі. А от стілець міг хіба що штовхнути, щоб той упав. Але це вже був прогрес.

Ці вправи однозначно добре допомагали його власній аурі розвиватися. Від трьох метрів на початку зараз він міг впливати на енергію у радіусі п'яти метрів. Це був другий, зовнішній шар аури — менш щільний, не такий яскравий, як основна аура біля тіла. Але саме в його межах Володимир міг працювати з енергією. У Марини цей шар був менш виражений — десь близько трьох метрів. В інших помітити його взагалі було вкрай важко.

Власна аура Володимира біля тіла ставала більш щільною, насиченою. Те саме відбувалося й у рідних, що опановували здібності, тільки менш виражено.

І навіть до людей уже не треба було торкатися, щоб створити канал енергії від його аури до аури пацієнта. Канал утворювався сам, варто було забажати. І взагалі, бажання були немов команди. Це дивно. Але Володимир зрозумів, що його бажання — це інструмент. Достатньо згадати прокляття. Саме емоції, саме бажання там були спусковим гачком.

Ну і кольори стали більш виражені. Навіть туман навколо починав ставати кольоровим — блакитно-зеленуваті потоки, золотаві відблиски. Хоча останнє було майже непомітним, треба було дуже пильно вдивлятися.

Саме завдяки більш «глибокому» енергетичному зору він міг «побачити» емоції людей. Хоча поки що скоріше вгадував — страх виглядав як тремтіння кольорів, радість — як яскраве спалахування, гнів — як темні згустки.

На фоні всього цього Володимир бачив початок розвитку третього потоку свідомості. Вправи, взяті в інтернеті, це підтверджували. Він міг вирішувати три і навіть більше завдань одночасно — два повноцінно та два поверхнево, немов автоматично. Читати книгу та слухати подкаст, одночасно планувати завтрашній день та стежити за аурами навколо.

А енергетичний зір уже майже не заважав переміщатися та робити повсякденні справи. Володимир навчився тримати його постійно ввімкненим разом зі звичайним зором — світ став багатошаровим, насиченим, живим та об'ємним. Він чітко бачив навколо себе на ті самі п'ять метрів. Тобто на ту відстань, якої сягав його другий шар аури.

І тільки коли він займався зціленням чи допомагав в опануванні здібностей близьким, робити ще щось ставало складно. Але Володимир припускав, що з розвитком третього потоку свідомості і ця незручність вирішиться.

Тим часом з'являлися нові пацієнти — як заможні за гроші, так і знайомі Ігоря з проблемами серця у дітей. Сам Ігор тепер за проханням Володимира запрошував знайомих на зцілення їхніх дітей. Такі сім'ї зупинялися жити у Козаченків удома — великий особняк мав такі переваги. Звісно, як буде добудовано лікарню, потреба в цьому відпаде.

Так проходила осінь, настав новий 2032 рік, весна, а наприкінці літа нарешті закінчили будівельні роботи в новому домі родини Січових. А вже восени обіцяли закінчити роботи і в майбутній лікарні.

Чималенька родина починала обживати нову домівку. Будинок вийшов саме таким, як мріяв Володимир — просторим, світлим, з місцем для кожного. Щоправда, в кінцевий проєкт додали ще пару кімнат. Проте це вже дрібниці.

Три поверхи вгору, підземний поверх із гаражем, де поряд розташовувалися приміщення для укриття. На трьох верхніх поверхах розташовувався десяток кімнат — спальні для всіх членів родини, кімната для медитацій, дитячі для онуків, гостьові кімнати.

Але улюбленим місцем усієї родини стала крита веранда на верхньому поверсі. Вона займала третину поверху — величезний простір, де стіни зі скла перемежувалися з прольотами з цегли. Камін у кутку, барбекю-зона, чималенька відкрита тераса, з якої відкривався вид на Дніпро.

Увечері онуки бігали по веранді — Катя ганялася за Димою, Ганна намагалася встигнути за ними. Їхній сміх лунав під високою стелею, відбиваючись від скла. Володимир сидів у кріслі, дивився крізь скло на річку і відчував глибоке задоволення.

Вся чималенька родина збиралася тут за великим столом. Марина розливала чай, Андрій ділився планами на майбутнє виробництво дронів. Микола з Іриною обговорювали, як краще облаштувати дитячу для Ганни.