Розділ 14

Розділ 14

Коли Січові з Мирошниками заходили до квартири Миколая, Ірина пошепки, тихесенько звернулася до свекра.

— Володимире Олександровичу, — почала вона, — у нас тут... ситуація трапилася.

Володимир підняв брову:

— Яка ситуація?

— Наталія... вона прийшла трохи раніше. Микола якраз медитував. Вона побачила. Музика та сама, що під час сеансів. Ну й... запитала. Я не знала, що відповідати, — Іра виглядала справді засмученою. — Сказала, що ввечері все пояснимо. Після свята.

Володимир секунду подумав, потім махнув рукою:

— Навіть добре, що так сталося. Всі ці таємниці вже не потрібні. — Він усміхнувся. — Спочатку просто не хотіли лякати. А тепер... тепер розповімо. Але спершу — відсвяткуємо день народження нашої іменинниці.

Свято пройшло весело. Маленька Ганна сиділа у високому стільчику, тицяла пальчиком у торт зі свічкою, верещала від захоплення. Катя з Дімою бігали навколо столу — старша онука намагалася впіймати молодшого, той утікав, сміючись. Дорослі сиділи за столом, розмовляли, жартували.

Тільки Іра була немов не своя. Занадто часто поглядала на Наталію, що сиділа поруч з Ольгою. Всі вже знали чому. Тож трохи про себе посміювалися — Микола навіть підморгнув дружині, коли та вчергове нервово перевела погляд з батька на подругу.

Вечеря закінчилася. Діти пішли спати — Катя буркотіла, що не хоче, але заснула майже одразу, як голову поклала на подушку. Діма з Ганною теж солодко спали.

Дорослі сіли в залі. Наталія — на дивані, трохи напружено. Ольга поруч, підтримуючи. Решта — у кріслах навколо.

Володимир почав:

— От скажи, Ірино, — він подивився на неї з легкою усмішкою, — ти ж навряд чи повірила Ользі, коли та тобі вперше запропонувала зцілення?

Іра ствердно хитнула головою.

— А якби саме тоді сказали, що екстрасенс не один? Що нас у сім'ї вже шестеро? — Володимир зробив паузу. — Щось мені підказує, що ти би просто вирішила, що Ольга з'їхала з глузду.

Ольга тихо засміялася. Всі посміхнулися. Наталія переводила погляд з одного на іншого, намагаючись зрозуміти, до чого це все.

Володимир продовжив, уже серйозніше:

— Насправді, все і простіше, і водночас складніше. Ти, по суті, перша, чиїм зціленням я займаюся як... — він підібрав слово, — як зовнішній пацієнт.

— Так а... — Наталія спробувала запитати, показуючи рукою на Миколая.

— А це здібність, що я опановував багато років, — Володимир кивнув. — А потім зміг поділитися нею з близькими мені людьми. З родиною. Самозцілення. Всі присутні тут, — він повернув голову до проходу в спальню, — ну, звісно, крім малечі, самі себе зцілювали. Я лише допомагав.

Він перевів подих:

— От тільки там тривале навчання. Просто по вихідних, навіть не уявляю, на скільки таке розтяглося б. Ми ж з Мариною тут жили — в Андрія з Ольгою. Тож по два сеанси на день проводили. От і результат.

— Щоправда, доки Ольга та Іра були вагітні, вони цим не займалися, — додала Марина. — А потім наздогнали чоловіків. Темпи їхнього опанування здібностями вражали.

— Ми думаємо, що це залежить від мого власного прогресу, — Володимир усміхнувся. — Загалом, я не проти спробувати навчити цьому й тебе. Навіть можу затриматися на перший тиждень навчання.

Він подивився на зятя. Андрій підтвердив кивком голови.

— Але тижня замало, — продовжив Володимир. — Та й з твоїм попереком треба закінчити. Там непоганий прогрес, але ще не все.

Наталія сиділа мовчки. На обличчі — здивування, недовіра, але й надія.

— Я... — вона заговорила несміливо. — Я бачила Миколу. Він сидів, заплющивши очі. Музика лунала. Так само, як під час моїх сеансів. І він... він сам собі щось робив?

— Медитував, — кивнув Микола. — Гонив енергію по тілу. Концентрував у потрібних місцях. Так само, як тато нас навчив.

— І це... працює? — Наталія дивилася то на нього, то на Ольгу, то на Андрія.

— Працює, — усміхнулася Ольга. — Я після двох пологів спину відновила. Втому знімаю п'ятнадцять хвилин медитацій і немов нова.

— А я зір і слух повернув, — додав Микола тихо. — Повністю.

Наталія завмерла. Потім повільно кивнула.

— Я... я хочу спробувати. Якщо ви готові мене навчити.

Володимир усміхнувся:

— Ну тоді, якщо бажаєш приєднатися до нашої секти шарлатанів-шаманів, то милості просимо.

Всі засміялися.

— ...то на наступних вихідних після сеансу зцілення й розпочнемо навчання. А оскільки я тоді залишуся на тиждень, продовжимо й протягом будніх днів.

Наталія встала, підійшла до Володимира, несподівано обійняла його.

— Дякую, — прошепотіла вона. — Ви навіть не знаєте, як це для мене важливо.

Наступна субота почалася зі звичного сеансу зцілення. Володимир сів поруч з Наталією на дивані, взяв її за руку. Заплющив очі, вийшов з тіла.

Друге Я "підійшло" ближче, подивилося на ауру Наталії. Поперек — майже без плям. Темні кольори розсіялися, залишилися лише ледь помітні сіруваті відтінки. Ще пара сеансів — і буде гаразд. Звісно, були й інші, менш проблемні місця. Війна, втома, травми та хвороби залишили чимало поміток в аурі. Але це вже як у всіх.

Він пропустив хвилі енергії через себе, направив через канал у її тіло. Сконцентрував у попереку. Тримав. Відпустив. Знову.

Десять циклів. Двадцять. Аура світлішала з кожним разом.

Володимир повернувся в тіло, розплющив очі. Відпустив руку Наталії.

— Ще трохи, — сказав він, усміхаючись. — Зовсім трохи, і поперек буде як новий.

Наталія усміхнулася у відповідь. Біль майже зник. Рухатися стало легше. Вона відчувала — ще кілька сеансів, і все буде гаразд.

— А тепер — почнемо навчання.

— Слухай уважно, — почав Володимир. — Зараз пояснюватиму, як виглядатиме навчання. Що тобі треба робити.

Він показав, як правильно дихати — глибоко, рівно, розмірено. Як розслабити тіло, відпустити думки.

— Треба намагатися відчути тепло в пальцях ніг, — продовжував він. — Невелике, приємне. Воно з'являється, наповнює пальці. Потім піднімається вище. Стопи. Щиколотки. Коліна. Вгору по тілу.