Розділ 13

Розділ 13

Володимир з Мариною стояли в зоомагазині, розглядаючи клітки з хом'ячками. Маленькі пухнасті створіння метушилися, гризли щось, бігали в колесах.

— Он того, — показала Марина на одного з хом'ячків. — Рудого з білою плямою на животі.

Володимир придивився. Справді — симпатичний. Руде хутро, біла пляма на грудях, чорні блискучі очі.

— Візьмемо його, — погодився він.

Продавчиня, жінка років сорока, дістала хом'ячка з клітки, посадила в картонну коробку з отворами.

— Хлопчик, — повідомила вона. — Три місяці. Здоровенький, активний.

Вони купили все необхідне — клітку, наповнювач, їжу, поїлку, колесо. Завантажили в таксі, поїхали до Миколая.

Син зустрів їх на порозі.

— Заходьте. Іра з Ганною у спальні, нікому не заважатимете.

Вони пройшли до вітальні. Володимир поставив клітку на стіл, дістав хом'ячка з коробки, обережно посадив усередину.

Тваринка озирнулася, понюхала повітря, побігла досліджувати нову територію.

— Ну що, — Володимир подивився на сина та дружину, — почнемо?

Микола кивнув. Марина сіла на диван спостерігати.

Володимир сів у крісло навпроти клітки. Заплющив очі. Почав дихати — глибоко, рівно.

Знайома картинка. Туман. Розділення.

Друге Я вийшло з тіла, "підійшло" ближче до клітки.

Хом'ячок сидів на задніх лапках, щось гриз. Його аура — блідо-бежева з рожевуватим відтінком — слабка, нечітка, але помітна.

Володимир спробував вплинути. Направив хвилі енергії через тіло — руки простяглися до клітки, хоча очі залишалися заплющеними.

Енергія потекла. І раптом — Володимир відчув дивне.

Аура хом'ячка неначе... злилася з його власною. Не повністю, але частково. Немов він створив канал між двома аурами. Не просто направляв енергію, а саме з'єднав їх.

Він пропустив хвилю енергії через канал. Сконцентрував у задній лівій лапці хом'ячка — там, де нічого не боліло, просто для перевірки.

Тваринка смикнулася, озирнулася. Але не злякалася. Просто відчула щось незвичне.

Володимир відпустив енергію, розірвав канал. Повернувся в тіло, розплющив очі.

Хом'ячок як ні в чому не бувало продовжував гризти зерно.

— Все нормально? — спитав Микола.

— Схоже на те, — Володимир потер обличчя долонями. — Але треба перевірити інакше.

Він підвівся, підійшов до клітки, взяв її в руки. Потім сів назад у крісло, поклав клітку з тваринкою собі на коліна.

Він знову заплющив очі. Вийшов із тіла. Тепер хом'ячок був зовсім близько — прямо на колінах фізичної оболонки.

І аура... Аура Володимира обволокла ауру тваринки повністю. Не просто канал — повне злиття. Неначе хом'ячок став частиною нього самого.

Володимир пропустив хвилю енергії. Вона потекла легко, природно, без жодних зусиль. Немов так і повинно бути. Немов це найправильніша річ у світі.

Він сконцентрував енергію в передній правій лапці. Потім — у животі. Потім — у хвості.

Хом'ячок смикав вусами, але не тікав. Навпаки — розслабився, ніби йому було приємно.

Він ще раз пропустив хвилю енергії через усе тіло хом'ячка. Той пискнув тихенько, але не від болю — скоріше від задоволення.

Володимир повернувся в тіло, розплющив очі.

— Все гаразд, — сказав Володимир, усміхаючись. — Навіть краще, ніж гаразд.

Микола видихнув із полегшенням. Марина усміхнулася.

— Тоді можна везти Каті?

— Можна, — кивнув Володимир.

Ольга зустріла їх радісно. Катя бігала по квартирі, щось верещала. Діма спав у колисці. Андрій був на роботі.

— Катюш, — покликала Ольга. — Ходи сюди. Дідусь з бабою подарунок привезли.

Дівчинка підбігла, дивилася широко розплющеними очима на клітку.

— Це хто?

— Хом'ячок, — пояснив Володимир. — Тепер він твій. Будеш про нього дбати.

Катя завмерла, вдивляючись. Хом'ячок сидів у колесі, чистив мордочку лапками.

— Він рудий, — прошепотіла Катя. — Як... як сонечко!

— Так, — підхопила Ольга. — Рудий. А ще в нього біла пляма на грудях. Бачиш?

— Бачу, — кивнула Катя. — Як... як...

Вона замислилася, підбираючи слово.

— Як сир! — раптом вигукнула вона. — Білий сир!

Ольга ледь не засміялася, але стрималася.

— А знаєш, Катюш, — сказала вона задумливо, — є таке слово — "персик". Це фрукт. Він теж рудий, як сонечко. І дуже смачний. Може, назвемо хом'ячка Персиком?

Катя нахмурилася, обдумовуючи.

— Пе-сик?

— Пер-сик, — поправила Ольга. — Спробуй.

— Пер-сик, — повторила Катя. Потім усміхнулася. — Персик! Мій Персик!

Вона підбігла до клітки, притиснула носа до ґрат.

— Привіт, Персику!

Хом'ячок повернув голову, понюхав повітря. Катя засміялася.

Володимир з Мариною переглянулися, усміхнулися. Ольга теж усміхалася — хитрість вдалася.

Увечері, коли Андрій повернувся з роботи, вони сиділи за столом. Катя не відходила від клітки — годувала Персика, розповідала йому щось.

— Тату, — Ольга подивилася на батька. — Ти ж розумієш, що це означає?

— Що саме? — хоча Володимир знав.

— Що можна спробувати на людині.

Він кивнув.

— Можна. Час прийшов.

— Оль, — звернувся він до доньки, — треба поговорити з Наталією, підготувати її. — Ольга ствердно хитнула головою. — Розкажи їй, що Миколай відновив зір. Це її зацікавить. Потім поясни, що то я намагаюся опанувати нетрадиційну медицину, екстрасенсорику. Додай, що часом щось виходить. Що розмовляла зі мною про неї. Що я погодився спробувати. Запроси її до себе в гості в суботу. Скажи, що якраз повинні приїхати батьки. Мовляв, тато подивиться, чи зможе він допомогти їй, Наталії. Наполягай, що в будь-якому разі не зашкодить. Що вона нічого не втрачає. Про те, що ви й самі навчилися самозціленню, мабуть, не треба. Тут просто екстрасенси — то майже всі шарлатани, але в шанс, що серед них є ті, хто дійсно щось вміють, повірити ще можна. А от повірити у цілу групу таких... Краще не треба, точно не повірить.