Розділ 12

Розділ 12

Увечері того ж дня, коли Марина вже готувала вечерю на кухні, Володимир продовжує спроби з виходом із тіла. Сів у крісло. Заплющив очі. Почав дихати — глибоко, рівно, розмірено. Тіло розслабилося. Свідомість відпустила хватку.

Все як завжди, він сам у кріслі. Той самий сіруватий серпанок, що супроводжував кожен вихід. Але цього разу щось було інакше. Володимир не просто спостерігав. Він відчував — може керувати.

Не тілом. Другим Я. Душею. Енергетичною оболонкою, що вийшла з матеріальної форми. Спробував зміститися. І це нарешті вийшло: просунувся по кімнаті, тіла немає, просто центр уваги зміщується за бажанням. І — рух. Плавний, неначе течія води. Точка спостереження змістилася. Володимир побачив спинку крісла. Стіну за нею.

Серце — фізичне серце в тілі — прискорилося від захоплення.

Далі. До дверей.

Знову рух. Володимир дістався до дверей, "подивився" в коридор. Побачив вішалку з одягом. Дзеркало на стіні. Двері до кухні, звідки лунали звуки — Марина щось нарізала, гримотіла каструлями.

Туман став іншим. Об'ємнішим. Насиченішим. Щільніші згущення навколо предметів. Особливо — навколо дружини на кухні. Її аура, хоч і розмита, але помітна.

Різниця з учорашнім виходом вражала. Наче хтось увімкнув світло в темній кімнаті. Ну, поки що присвітив ліхтариком чи взагалі запалив сірника.

Стоп, досить, далі поки не можна, — вирішив Володимир. — А раптом зв'язок розірветься? Душа заплутається, не повернеться в тіло?

Обережність. Поступовість. Не поспішати.

Він повернувся до крісла, "подивився" на своє тіло. Сиділо нерухомо, дихало розмірено. Обличчя спокійне.

Час повертатися.

Ривок — і Володимир розплющив очі.

Кімната. Крісло. Реальність.

Серце калатало, руки злегка тремтіли. Але не від страху — від захоплення.

Вийшло! Нарешті вийшло!

Він підвівся, пішов на кухню. Марина стояла біля столу, кришила овочі на салат.

— Любо, — сказав Володимир, і голос тремтів від хвилювання. — У мене прорив.

Марина обернулася, побачила його обличчя, усміхнулася.

— Розказуй.

Він розповів. Про рух по кімнаті. Про коридор. Про туман, що став об'ємнішим. Про обережність — не віддалятися далі, поки не впевнений.

Марина слухала, кивала. Коли Володимир закінчив, підійшла, обійняла його.

— Я рада, любий. Дуже рада. — Вона поцілувала його в щоку. — Відсвяткуємо. Сьогодні святкова вечеря.

Володимир засміявся:

— Любо, ти вже щось готуєш.

— То просто вечеря, — відмахнулася Марина. — А святкова — це з душею. Піду доготую. Курка в духовці, ось буде оселедець під шубою — все як треба. Вдома ж! Вдома і стіни допомагають.

Вони засміялися разом.

Після вечері Володимир вирішив перевірити другий потік свідомості. Не просто користуватися — це він робив постійно, звик уже. А саме протестувати. Переконатися, що обидві свідомості працюють повноцінно, паралельно, не заважають одна одній.

Сів за стіл. Дістав планшет, знайшов складну наукову статтю — про квантову фізику, щось, що потребує концентрації. Увімкнув на телефоні подкаст — інтерв'ю з істориком про події Другої світової. Поклав перед собою аркуш паперу, ручку.

Завдання: читати статтю, розуміючи кожне слово. Слухати подкаст, розуміючи суть розповіді. І водночас — обмірковувати третю проблему: як краще організувати наступну волонтерську поїздку.

Володимир почав.

Перший потік свідомості читав про хвильово-корпускулярний дуалізм, про рівняння Шредінгера, про принцип невизначеності Гейзенберга. Складні формули, абстрактні поняття — але все більш-менш зрозуміло, укладається в голові.

Другий потік слухав історика, що розповідав про битву під Курськом, про стратегію Жукова, про помилки німецького командування. Цифри, дати, імена — все фіксується, запам'ятовується.

І третій рівень — фоновий, але усвідомлений — обмірковував логістику. Скільки борщу готувати? Які продукти купити? Коли їхати — в суботу чи неділю?

Двадцять хвилин. Володимир читав, слухав, думав.

Потім зупинився. Відклав планшет, вимкнув подкаст.

Перевірка.

Стаття про квантову фізику — що саме там було? Він легко відтворив основні тези, пригадав формули, зрозумів концепції.

Подкаст про Курську битву — деталі? Так, усе на місці. Дати, цифри, стратегічні рішення.

План волонтерської поїздки? Готовий. Список покупок, час виїзду, навіть маршрут.

Володимир усміхнувся.

Результат очікуваний. Другий потік працює повноцінно. Обидві свідомості функціонують паралельно, не заважають, не перекривають одна одну, не змішуються.

За останні місяці він звик роздумувати одночасно про різне, опрацьовувати інформацію паралельно. Тож начебто нічого нового.

Але...

Володимир засміявся сам собі.

Такі б можливості в школі! Вчив би два предмети одночасно, іспити складав би в півтора раза швидше.

За вечерею він поділився й цією новиною.

— Другий потік остаточно сформувався, — сказав Володимир. — Перевірив. Працює без збоїв.

— І що далі? — спитала Марина.

— Далі — знову опанування. Нова грань здібностей. — Він потер обличчя долонею. — Розумію, просто не буде. Тим більше швидко. Але я відчуваю — воно того варте.

Марина взяла його за руку.

— Звісно, варте. І у тебе вийде. Обов'язково вийде.

Вересень пройшов у тренуваннях.

Володимир щодня виходив із тіла. Пересувався по квартирі — вітальня, спальня, кухня, коридор. Спостерігав. Звикав до керування другим Я.

Психологічно це було непросто. Відчуття роздвоєності — тіло десь там, у кріслі, а ти тут, біля вікна чи дверей. Свідомість розщеплена, але водночас єдина. Дивне, незвичне відчуття. А об'ємне бачення? До того, що бачив об'ємно біля себе, там де медитував, уже звик, інша справа — в русі.

Медитації допомагали. Після кожного виходу Володимир повертався, відновлював баланс. Хвилі енергії, спокій, гармонія.