Розділ 30

Розділ 30
Прокинувшись зранку, Володимир ще якийсь час лежав, дивлячись на Марину. Вона теж потроху прокидалася. Побачивши його погляд, посміхнулася й поцілувала.
— Ну й чого такий задоволений? Немов кіт, що скриньку вершків з'їв.
— Є причина... — Володимир не втримав посмішки. — Нова грань здібностей. Схоже, четвертий потік свідомості повністю сформувався.
— Ого! — Марина підвелася на ліжку. — І що цього разу?
— Нова енергетична оболонка. Все як і з аурою, але не прив'язана до фізичної оболонки. Відстань, схоже, взагалі не має значення. При цьому чітко знаю, де саме знаходиться моя власна аура.
— Мої вітання. — Марина погладила його по щоці. — Будеш розповідати іншим?
— Звісно. Не знаю поки що, чим ця здібність зможе допомогти, але відчуваю — це має величезне значення. — Володимир замислився. — Попередні здібності, що з'являлися після формування потоків свідомості... Повноцінний вихід із тіла з отриманням другого шару аури. Зміна структури енергії. Усе це чітко показує корисність здібностей цього порядку. Кожного разу вони значно складніші, але й значно корисніші. Треба тільки розібратися, що нам це дасть, ну й опанувати здібність. Навряд чи вміння віддалятися від тіла — єдина можливість. — Він посумнів. — От тільки це знову забере час...
— Нічого, любий. — Марина обійняла його. — Ми всі поруч, ми допоможемо. А тепер умиватися, снідати й зводити з розуму наших вчених.
Вони засміялися, передбачаючи їхню реакцію на новину.
Після переїзду до Норвегії Панов залишився куратором їхньої спільної групи. До неї входили всі, хто мав здібності: стара команда Володимира, дев'ять учнів першої хвилі й двадцять другої. Плюс учені, що займалися вивченням здібностей — до трьох українських фахівців додалося ще десятеро іноземних.
Увесь проєкт було поділено на умовні групи, кожна зі своїм куратором, який відповідав за роботу та координував взаємодію.
Усього було сім груп:
Перша — володіючі здібностями та ті, хто їх вивчав.
Друга — забезпечення безпеки проєкту.
Третя — промислова, виготовлення всіх компонентів.
Четверта — логістична, транспортування до кінцевої точки.
П'ята — космічна, запуски модулів, робота на орбіті, спостереження за астероїдом.
Шоста — енергетична, забезпечення проєкту електрикою.
Сьома — аналітична, зв'язувала всі групи в одне ціле.
Чому групи умовні? Чітких кордонів між ними не було. Як відділити групу Панова, до якої входив і Володимир, від промислової? Саме від них залежало, скільки металу пройде трансмутацію для виробництва двигунів чи гармат. Вони ж займалися зарядкою накопичувачів. Без повної взаємодії енергетиків і космічної групи не піднявся б на орбіту жоден модуль. Теракт чітко показав необхідність служби безпеки. Без логістики не доставлялися б матеріали, і виробництво зупинилося б. І так із усім.
Група Панова, яку на базі прозвали магами, зібралася на ранкову планерку. Віталій Сергійович тільки-но збирався почати доповідати перелік завдань на день, як Володимир, чиє місце було поруч за столом, зупинив його.
— Почекай, Віталію Сергійовичу. В мене оголошення.
Усі присутні — і в залі, і Панов, обернувшись до Володимира — дивилися на нього. Марина посміхалася, підтримуючи чоловіка зі свого місця.
— Така справа. Сьогодні вночі в мене стався прорив у здібностях.
Він замовчав, даючи час на осмислення почутого.
У залі стояла тиша. А це непросто, коли присутні понад п'ятдесят людей. Мовчали рідні, мовчали учні. Тиша була й від вчених — і старих, ще з дніпровської бази, і нових, що долучилися вже тут. Усі усвідомлювали вагу того, що сказав Січовий.
Першою піднялася й підійшла обійняти батька Ольга. Слідом за нею до привітань долучилися близькі та учні. У залі здійнявся гамір, ядром якого були вчені, що питали й навіть вимагали швидших пояснень.
Нарешті Володимир підняв руки.
— Усе, усе, зараз розповім. — Він звернувся до Панова. — Тільки, Віталію Сергійовичу, будь ласка, запросіть представників аналітичного відділу. Боюсь, роботи їм я підкину. Принаймні мій графік доведеться міняти. Ще жодного разу не було, щоб нова грань здібностей — а це саме вона — виявлялася непотрібною. А це хоча б пару годин на день для розвитку треба відшукати. Й аналітики разом із нашими вченими та командою повинні нам у цьому допомогти.
Володимир дивився на вчених та учнів, приховуючи усмішку. Тих била нетерплячка. Нарешті прийшли двоє від аналітичного відділу.
— Сьогодні вночі в мене відкрилася нова грань здібностей, — почав Володимир. — Зазвичай це означає, що новий — у моєму випадку вже четвертий — потік свідомості сформовано. Тепер про саму здібність. Більшість із присутніх уже володіють другим шаром аури. Так от, моя й так відмінна від ваших аура подвоїлася. Ні, не збільшилася — залишилася такою, як була, — але їх тепер дві. І що найважливіше, вони незалежні, і друга не прив'язана до мого тіла. Вона взагалі наче не має з ним зв'язку. Проте має чіткий зв'язок із самою аурою.
Він зробив паузу, збираючи думки.
— Можливо, це і є причиною байдужості при ініціації. Думаю, що енергетичне «я», яке ми відчуваємо, теж багатошарове. Тепер точно відомо про два шари. Причому другому абсолютно байдуже на фізичну оболонку. І те, що ми зазвичай називаємо другим шаром аури, — це зв'язок між фізичною оболонкою та третім «я». — Він звернувся до вчених. — До речі, ви вже класифікуйте якось ці поняття нормальними назвами.
— Ага, від них дочекаєшся, — сказала зі свого місця Вікторія. — Дадуть назву, що язика зламаєш. До того ж усе вже давно є в книгах та казках. Оболонка, яку ми звемо другим шаром аури, то і є аура — вона з двох шарів, зовнішнього й, можна сказати, внутрішнього. Тож це аура та мала аура. А те, що ви описали з нового, — це астральне відображення, тобто астральна аура, ну або проєкція. Нас усе одно на базі вже давно магами називають, тож нічого нового.
— Це дикунство! — обурилася Косач.
— Лесю Володимирівно, шановна, — відповіла Вікторія, — ви мали купу часу, щоб увести нормальні назви, але не зробили цього. Так, це далеко не головне, але дійсно незручно — всі ці перший шар, другий, тепер уже третій... От дійсно, ви ж мали два роки для цього.
— Та хоч шрам блискавкою собі на лобі відрощуйте, я ж не проти, — махнула рукою Леся Володимирівна. — Просто це... Ну не знаю, фарс якийсь, клоунада. Це антинауково.
— Ну, якщо ви так кажете, — втрутився Володимир, — то можемо замість фантастичних назв взяти релігійні. Там теж усе є. Як там: тіло, душа та дух. Усе збігається. Ми маємо тіло — нашу фізичну оболонку, вона пов'язана з душею, що нематеріальна, але тісно пов'язана з тілом. І дух, що не належить до тіла, але зв'язаний із душею. Хіба це якось відрізняється від того, що я сьогодні розповів? Щоправда, дух, якщо не помиляюся, є невід'ємною частиною Великого Духа, що є всім і нічим одразу. Ну, допущу, що це аура Землі. Хоча ми її й не бачимо — вона надто величезна, — але вона обов'язково є. Або назвіть її ноосферою, якщо так більше до вподоби.
— Ні, ні! — замахала руками Леся Володимирівна, уже сміючись. — Краще вже ваші аури та астрали.
Далі Панов розпустив усіх по робочих місцях. Залишилися Володимир, аналітики та вчені, що зараз могли виділити на це час. Пішло ділове обговорення. Від учених сипалися запитання, Січовий відповідав, аналітики записували. Щоправда, особливо що додати Володимиру й не було. Потрібні були досліди. Й саме від аналітиків залежало перерозподілення часу Володимира, щоб зробити для нього вікна в графіку. На наступний день пообіцяли надати оновлений графік робіт. Тепер уже остаточно всі пішли працювати.
Наступного дня дійсно був запропонований новий графік. Але щоб добрати по годині двічі на день, довелося переробляти всю виробничу схему. А це потребувало підготовки. Тож вийти на цей графік вдалося лише в перших числах квітня. А доти Володимир відривав декілька хвилин від сну.
У ті хвилини він зрозумів, що проблему недостатку зору можна вирішити. Як поєднати енергетичний зір аури й зовнішній простір? Просто: він бачить власними очима, чує звуки вухами свого фізичного тіла. В астральній аурі тіла немає, але хто сказав, що він не може зробити собі енергетичний аналог очей чи вух? Їхню енергетичну структуру він добре знав. Залишалося зачекати, коли з'явиться час на ці експерименти.
І ось нарешті. Він сидів у кріслі на своєму робочому місці, там, де зазвичай заряджав накопичувачі. Тут затишно, вся обстановка дозволяє сконцентруватися й розслабитися одночасно. Володимир почав формувати енергетичну копію очей в астральній аурі.
Не було проблем змінювати енергію, хоча, як помітив Володимир, астральна аура відрізнялася від звичайної. Ця оболонка витрачала енергію, і при цьому та поповнювалася так, як в інших в їхніх аурах — тобто не бралася нізвідки, як у нього, а поступово заповнювалася ззовні. Отже, по-справжньому енергоємні дії тут не зробиш. Наднакопичувач не зарядиш. Принаймні поки що — як буде далі, невідомо. Але для роботи з такими речами, як енергетична копія очей, працювати можна було досхочу. Енергія надходила швидше, ніж він її для цього використовував.
Інша річ, що, як і завжди при опануванні нових здібностей, були потрібні практично всі ресурси свідомості. Тож поки він працює в цій реальності, про щось інше годі й думати. Ні, так-то все начебто в нормі — він повністю володіє тілом, спостерігає аурою, — але на щось більше поки що не спроможний.
Січовий із майстерністю скульптора, шар за шаром робив структуру. Закінчено. І нічого не змінилося. Десь припустився помилки. Друга спроба, третя... На восьмій щось вийшло. Побачив, але якось, неначе в тунелі. Міняти повністю не став, почав змінювати потроху, можна сказати, возитися з налаштуванням.
Очима — своїми справжніми очима — він спостерігав за годинником, та й без цього знав: відчуття часу було добре розвинене, що час цього сеансу практично вичерпано. Володимир із жалем зафіксував у свідомості результат. Пора було працювати.
Чотири дні, вісім сеансів знадобилося для доведення зору. Тепер, лягаючи спати, Володимир виводив свою астральну ауру на декілька кілометрів угору. Він дивився на зірки, на гори, на вогні міста.
Ще два дні знадобилися на роботу зі слухом. Цікавим було те, що й зір, і слух не мали обмежень фізичного тіла, тож вийшли краще за оригінал. Тепер і в звичайній аурі Володимир зробив такі доповнення. Крім аурного зору, що мав обмеження його аурою, він тепер мав повноцінний зір у будь-який бік і слух, що був у рази чутливіший.
Йому не давала спокою одна думка про нові можливості. І нікого, крім Марини, не було, з ким він міг це обговорити.
— Ти ж розумієш, що саме цією здібністю я користувався, насилаючи прокляття? — тихо сказав він увечері, коли вони залишилися наодинці. — Навіть не зовсім нею, а її просунутою версією. Я зараз ще не вмію знаходити об'єкт просто за бажанням і тим більше не вмію впливати на декілька об'єктів, що в різних місцях, одночасно. А саме це я зробив в останньому проклятті. Так, я використовував здібності коряво, взагалі не розуміючи, що роблю. Спираючись виключно на волю, без самої здібності. Як сталося, що це працювало, я не уявляю. Але це факт.
— Мені тій, давній, зараз стало ще страшніше, — тихо відповіла Марина. — Я тоді думала, що ті відкати — то було страшно. Я помилилася. Страшним було те, що ти кожного разу тоді переступав навіть не через сходинку здібностей — через цілий блок тих сходинок.
Пройшов квітень. Із травнем прийшло справжнє тепло. Й новий прорив у здібностях.
Укладаючись спати, Володимир звично відправив свою астральну ауру вгору. Але думками ще був на виробництві, там, у цеху. І з подивом замість зірок побачив самого себе під час трансмутації, біля печі з розрідженим пластиком.
Промайнула думка, що це спогад. Але ні. Відчуття, що він є спостерігачем, було надто сильним, щоб його відкинути. До того ж його оболонка, його астральна аура, була іншою. Вона була наче порожньою. Блідою, з ледь відчутними кольорами. Не було тієї звичної прірви енергії. А навіть в астральній оболонці її зазвичай дуже й дуже багато.
Крім того, він нічого не міг — взагалі нічого, просто спостерігати. Володимир відчував усього два напрямки: вперед та назад. Назад — то до аури, що чітко відчувалася. А куди ж тоді вперед?
Він спробував посунутися туди й побачив. Побачив себе, що три дні тому спостерігав, як Марина втримує чергового учня під час ініціації.
«Це що, подорож у часі?»
Володимир помітив, що затримуватися довго не слід — астральна оболонка потроху втрачала енергію. Він легким зусиллям повернувся до своєї аури, до свого тіла.
Це треба було добре обдумати.
Звісно, він усе розповів дружині. А на ранковій планерці відбулася сцена «не чекали?» — дубль другий.
Усе як завжди: всі готові слухати, хтось навіть дістає гаджети, щоб внести поправки до свого графіка. Ось Леся Володимирівна дістає паперовий щоденник і улюблений золотий паркер, готуючись нотувати.
— Почекай, Віталію Сергійовичу. В мене оголошення.
Як грім серед ясного неба пролунало від Січового.
Усі присутні добре пам'ятали точно таку саму сцену півтора місяця тому.
— О ні... — пролунало з боку когось із учених.
— І тим не менш, саме так, — продовжив Володимир. — Минулої ночі проявилася частина нової грані здібностей. А може, й узагалі нова грань.
Пролунав тріск. Усі повернули голови, дивлячись на Лесю Володимирівну, що дивилася на дві половинки свого паркера в руках.
Спочатку засміялася Вікторія, услід за нею Ірина, за мить реготали всі присутні.
— Так, — промовив Панов крізь сміх, — не бережете ви, Володимире Олександровичу, нерви наших учених.
Він уже сам набирав номер аналітиків.
— Боже! Що цього разу?! — прошепотіла криком Косач.
Це викликало нову хвилю сміху в залі.
Якраз у цей час до зали заходили двоє знайомих аналітиків.
— Що, знову?! — спародіював вовка з мультфільму український аналітик Микола.
Присутні знову вибухнули сміхом.
— Ви не повірите, але так і є, — розвів руками Віталій Сергійович.
— Ну, не зовсім так, — утрутився Володимир. — Я все-таки вважаю, що це не цілком нова здібність, а просто одна з можливостей астральної аури. Я навіть не впевнений, що вміння аналітиків нам сьогодні знадобляться. Нічого в графіку міняти не треба, тож пане підполковник трохи поквапився.
— Ну, ми все одно вже тут, — сказав Микола, проходячи до вільного місця в залі. — До того ж ви найцікавіша група за все моє життя. Я із задоволенням послухаю, про що мова.
— Перед сном я кожного разу злітаю астральною оболонкою вгору, — почав Володимир. — Чесно кажучи, мені просто подобається це відчуття. І ось учора я знов збирався це зробити. Але замість піднятися вгору я потрапив в іншу систему виміру — у четверту, у час. Я опинився в минулому. Спостерігав за своїми діями за декілька годин до того. Потім змістився ще на пару днів назад.
Почувся нервовий вдих від Косач.
Володимир розвів руками.
— Лесю Володимирівно, я ненавмисно. Воно якось само так вийшло.
Знову почувся сміх.
— Але, — продовжив Володимир, — щось робити чи щось змінювати там я не в змозі. А сама така подорож витрачає енергію, якої там, у моїй астральній аурі, чомусь і так не дуже багато. Поки що це все.
— Ну надо ж... Усе... — пробурмотіла Леся Володимирівна. — Усього-на-всього подорож у часі... Що взагалі неможливо... Які дрібниці...
— Діла-а-а, — додав Панов, почухуючи потилицю.
— Може, поки що ми й не бачимо, де це можна застосувати, — сказав аналітик Микола, — але на ваші планерки я точно буду ходити. З попкорном. У вас весело.
Уже вкотре за сьогодні в залі пролунав сміх.
— Посміялися, інформацію почули, — підбив підсумок Панов. — А тепер таки давайте по сьогоднішніх справах і по робочих місцях.
Далі планерка пройшла у звичайному режимі. І тільки Леся Володимирівна то дивилася на зламану ручку, то тихесенько хитала головою, мабуть, продовжуючи якийсь внутрішній діалог.