Ям прокинувся, ожив і відчув холодний ґрунт, що оточував його з усіх боків. Капсула вкрилася сіткою тріщин, з щілин висунулося декілька щупалець. Кінцівки впилися в землю, висмоктуючи поживні частинки і перероблюючи їх на енергію. Сила наповнювала організм. Колиска, в якій він лежав, розкривалася.
*
Марк тонув в блакитних дзеркальцях її душі. Раніше в них було життя, а тепер смерть і благання: «Ні! Не йди ... залишись ... зупинись! »
Темні зіниці розширювалися, очі наливалися кров'ю. Він зрозумів, що дивиться вже не їй у вічі. Гострі ікла й пазурі підібралися до обличчя.
Силувався піднятися, скинути їх з себе, але тіло не слухалося. Різці вгризлись в плоть, пазурі роздирали шкіру, ще мить і осліпне.
Страх криком вирвався назовні. Марк прокинувся. Ошаліло озирнувся, згадав де знаходиться і зітхнув, не від полегшення, а навпаки. Один жах закінчився, інший тривав. Схопив револьвер, що лежав поруч з матрацом, на якому спав в купі брудного ганчір'я.
Прислухався: далекий гул системи вентиляції та гудіння генератора. Скуйовдив темні з сивиною пасма на голові і почухав мохнату бороду. Трусячись від холоду, накинув на светр куртку і надів шапку. Сьорбнув з фляги води, бризнув кілька крапель собі в обличчя. Воду і їжу економив, розтягував жалюгідне існування.
«Довбана іронія долі, – думав, прямуючи в темний кінець сховища, – пережити пекло, щоб так подохнути».
Поморщився від звичного, але неприємного запаху випорожнень і розстібнув штани.
*
Ям не пам'ятав, хто він і як опинився похованим в надрах Планети. Але чомусь знав: треба дістатися на поверхню: до джерела енергії, щоб вижити. Зараз тріснута шкаралупа капсули й тонка шкіра відділяла його мозок від зовнішнього, незвіданого і небезпечного світу. Головне – дотягнутися до джерела життя перш, ніж Колиска розпадеться повністю і оголить слабке тіло, яке повинно встигнути зміцніти і зберегти розум.
*
Він укрився в складському приміщенні бункера. Воно служило і притулком, і в'язницею, точніше пасткою, куди його загнали ті тварюки. Тьмяна лампочка висвітлювала бетонні стіни, брудну підлогу і залізні двері. За ними таїлася смерть. Уздовж стін і серед кімнати стояли стелажі, де зберігалися запаси консервів, води, інструментів, акумуляторів та каністри з залишками пального.
Марк застібнув ширінку і побрів назад та раптом завмер, прислухався – стукіт. Звук лунав з верхнього кута, де був вентиляційний отвір.
Він пішов на звук, промінь ліхтарика вихопив з тіні квадратне віконце, закрите дрібними залізними ґратами. Хтось бився в заслінку з того боку. В одному з отворів блиснули очі: багряні, злісні, не людські. Марк з острахом відсахнувся.
«Ось і все, – мовив до себе, – дістали виродки!» – і поспішив назад, до дверей, але дійти не встиг. Лампа замиготіла і згасла, залишивши єдине джерело світла – ліхтарик. Гудіння генератора вщухло.
– Суки! – вдарив кулаком об стіну і прогарчав, – хрін вам, падлюки! Я ще в змозі рішити, як мені здохнути!
Необхідно діяти або чекати, поки його сон стане дійсністю. Вибрав перше і стягнув з полиці, давно припасену сумку.
*
Ям був не один. Він вслухавсь в ментальні послання інших. Брати прокинулися теж і почали свій шлях. Щупальця росли, настирливо пробиралися крізь щільну породу і одночасно підживлювали організм: вибирали з піщинок залишки вологи, вдихали повітря, що таїлось між ними, і поглинали крупиці поживних речовин. Коли Ям відчув, що його мета десь поряд, щупальце натрапило на перешкоду.
*
Він вижив разом з дюжиною людей. Вони встигли сховатися і другий рік мешкали в укритті під товщею землі, за стінами і під стелею з бетону та свинцю.
Бункер укомплектували достатнім запасом провізії і насіння, з них вдалося виростити в лабораторних умовах злаки. Системи фільтрації повітря, очищення води та автономні генератори функціонували безперебійно. Господар сховища був упевнений, що воно стане в нагоді. Готувався серйозно і в годину «Ч» дозволив врятуватися рідним, близьким та друзям.
Люди не знали, чи вижив хто ще, в радіоефірі тиша. Іноді робили вилазки на поверхню. А там холод, темрява і смерть. Та не впадала у відчай, намагалася існувати і стати основами нового Світу. Але з'явилися вони – жорстокі Вбивці. Люди боролися і перемагали, але тварюки принесли Хворобу. Зараза поширювалася швидко, вбивала повільно. Запаси ліків закінчувались, антибіотики не допомагали, а лиш подовжували муки.
Марк спостерігав, як зникали залишки виду homo sapiens, які пережили апокаліпсис і не згоріли в атомному пеклі, врятувалися від смертельного випромінювання та ядерної зими. І от, жменька людства вимирала в пастці, в яку заганяло себе тисячоліттями з часів, коли одна людина убила іншу через заздрість, владу, чи амбіції.
Марк залишився єдиним мешканцем бункера.
*
Це не звичайний ґрунт: твердий, широкий, не живий – не породження Планети, а творіння тих, хто майже повністю знищив їх вид. Так повідала пам'ять, закладена в генах, яка поступово наповнювала свідомість інформацією .
Товста брила перегородила шлях. Всі розуміли: часу і сил не вистачить, щоб обійти перешкоду. Залишалося повзти вперед, битися об твердь або спокійно чекати смерті.