Переродження

    Після цих слів, хтось дужий схопив Лесю позаду і кинув на землю. Вона боляче вдарилась головою і на секунду втратила свідомість. Удар був не сильним, вона швидко прийшла до тями, відчуваючи, як їй зв’язують руки за спиною, а щоб Леся не рухалась, їй притисли голову до землі. Вона не могла бачити того, хто напав на неї, але чула розмову. Це був Орест і той хлопчина, що зустрів їх біля дому.

– Тримай сильніше, поки я її зв’яжу.

– Чого, туй, раніше не зв’язав?

– А ти що, хотів, щоб я її тягнув на руках? Краще, коли вона сама прийшла.

– Та й, добре вийшло, посварилась з друзями, пішла погуляти і не повернулась.

– Ага, не знайдуть, зникла в горах, як і усі до неї.

    З усієї сили Леся почала пручатись і дригати ногами, вона відчула, що вдарила одного з нападаючих. Той зашипів, вилаявся і ногою вдарив Лесю в живіт. Вона застогнала від болю і сльозі бризнули у неї з очей. Яка дурість, як вона могла довіритись незнайомій людині. І даремно вона на Макса кричала, врешті він виявився правий, коли недовіряв старому. Але ці думки накрила чорна пітьма, Лесю боляче стукнули по голові і вона знову втратила свідомість, але вже надовго.

Коли Леся прийшла до тями, голова боліла від удару, і ще вона відчула дивний неприємний запах. Обережно розплющивши очі Леся роздивлялась навколо. Вона лежала на камені, над нею нависала величезна, страшна статуя чорного бога. Леся повернула голову, і ледь не закричала від жаху. За каменем, на якому вона чекала своєї участі була велика яма, в якій навалено залишки людських тіл. Леся краєм ока розгледіла череп з рештками волосся, який порожніми зіницями дивився на неї. З нього вилізла велика чорна змія. Схоже, це були рештки попередніх жертв довірливого ставлення. Леся ледве стримала крик відчаю, її жахливий страх був поруч. Те, чого вона боялась найбільш, стояло поряд з нею у образі старого Ореста. Він повільно точив об камінь ножа, а знайомий хлопчина, що чекав їх біля будинку, очищав камінь, на якому вона лежала. Сонячна пташка, уже не літала, а сиділа вгорі на кам’яному виступі і уважно дивилась на Лесю, зрідка повертаючи голову. Великі лапи з гострими кігтями, міцний дзьоб і хижий погляд чорних очей уже не здавались дівчині милими. Леся взяла себе в руки, і тихенько попробувала звільнитись, не привертаючи до себе уваги, але вона була міцно зв’язана і, схоже, шансів у неї не було.

Хлопчина пробелькотів, звертаючись до Ореста:

– Зараз ще очищу жолоб, що краще кров стікала у чашу і можна починати.

– Давай скоріше, вона чекає, скоро місяць зайде, буде зовсім темно.

– Майже скінчив. Усе готово.

Орест обтер ножа об ногу, і підійшов ближче до Лесі.

– Ну що, красуня, повезло тобі. Не дарма приїхала. Я зразу зрозумів, що ти те, що треба. Не трусись, ти нічого не відчуєш, я зроблю надрізи в кількох місцях, якщо не будеш пручатись і рана буде глибокою, то кров буде добре йти і швидко все закінчиться. Якщо хочеш, я дам тобі вина.

Леся вразили його слова, яка підступність, вона втратила останню мужність і голосно з усієї сили закричала.

– Допоможіть, допоможіть, хто-небудь!

Від несподіванки Орест аж відскочив від неї.

– Ти чого верещиш, налякала.

Але Леся не зважала і кричала і пручалась з усієї сили. Вона не буде лежати і чекати смерті, якщо є хоча б один шанс.

Орест вхопив її голову і притиснув до кам’яного ложа,

– Давай, запхай їй, щось до рота, я не можу чути її верещання.

– Що запхати, в мене ніц нема.

– Візьми у мене в торбі, там є ганчірка, і швидше.

Орест прикрив рукою рот Лесі, але вона щосили вкусила його за палець. Кров потекла по руці Ореста і тепер він закричав від болю. Пташка, що досі спокійно сиділа, стрепенулася, закричала і занепокоєно забила крильми.

– От курва мала, кусається.

Орест заніс руку, щоб вдарити Лесю по обличчю, але вона встигла відвернутись і удар не завдав їй шкоди.

– Скоріш, малий, неси торбу, треба руку чимось зав’язати.

Хлопчина підбіг з торбою і простягнув її старому, і раптом в печері гримнув постріл. Куля вдарила у стелю і з неї посипалось каміння. Орест з хопцем впали до долу. Коли луна стихла. Леся почула голос:

– Гей ви, двоє, встали і швидко розв’язали дівчину. Смикнетесь, буду стріляти на ураження.

Із-за хвилювання Леся не впізнала того, хто говорив. Вона вся стала тремтіти від страху і стресу.

– Ти того, чуєш, обережно зі зброєю.– Орест повільно підвівся.

– Швидко, я сказав.

Постріл гримнув ще раз.

– І відійди від неї, як розв’яжеш.

Леся не бачила свого рятівника, але тепер голос здався їй знайомим. Орест розрізав пути і допоміг підвестися. Його помічник від страху все ще лежав на землі, прикривши голову руками. Він тихенько скиглив, хлюпаючи носом:

– Ми не хотіли нічого поганого, це просто наш ритуал для туристів, це гра, ми би не зашкодили їй.

Дівчина сіла на камені і розтерла руки, її рятівник стояв біля входу в печеру, через який вони прийшли, але тінь скривала його лице. Вона злізла з каменю і швидко побігла до нього. Вона бігла і не бачила, як Орест замахнувся ножем, який приховав у руці. Але знову гримнув постріл і куля вибила ніж з його руки. Куля вдарила в камінь і раптом пташка, що сиділа на камені закричала і впала на бік. Схоже, куля рикошетом попала в неї. Пташка ще трохи посіпалась і завмерла. Орест страшно закричав, Леся зупинилась і обернулась.