Частина 23

23

Оминувши нічим не примітний для сторонніх, а насправді — «коридор перевірок», до кабінету Сергія вони увійшли вже вдвох. Едуард, виконавши свою місію, одразу пішов. І щойно двері зачинилися, Ірен ніби скинула з плечей невидимий тягар: глибоко зітхнула, розслабила плечі.

Ця зміна не залишилася непоміченою. Чоловіки, ще не розуміючи причин такого разючого перетворення, не змовляючись, дали їй можливість розпочати першою.

Ірен швидко, чітко карбуючи слова, промовила:

— Ви, звісно, розумієте, що я тут не заради інтерв'ю. Але перш ніж ми почнемо... перевірте мене. Як завгодно. Я повинна бути впевнена, що не становлю загрози ні для вас, ні для самої себе. І так — я при здоровому глузді.

— Звісно, — спокійно відповів Сергій. — Ми здогадалися. І поки ви йшли коридором, будьте певні — ми вже встигли перевірити вас найретельнішим чином.

— І тут ви можете почуватися повністю ізольованою від зовнішнього світу. У тому сенсі, що ніхто, крім нас двох, вас не побачить і не почує... — трохи помовчавши, він додав: — Щось вип'єте?

— Каву, будь ласка, і міцнішу... — втомлений погляд Ірен свідчив про безсонну ніч, і ще одна порція кави її, очевидно, не лякала.

Коли дівчина в уніформі принесла напої, а масивні двері знову зачинилися, Сергій сказав:

— Отже, Ірен, якщо ми правильно вас зрозуміли, вам є що нам розповісти.

— Так. І якби я опинилася тут учора, ще до зустрічі з Олексієм, моя історія прозвучала б зовсім інакше.

— Була б менш правдивою? — Сергій дивився їй просто у вічі.

— Набагато... — вона спокійно витримала його погляд. — Ви навіть не уявляєте, наскільки.

— Тоді, якщо ви не заперечуєте, почнімо з того, чому ваша історія була б іншою і що змусило вас її змінити.

Ірен, яка ще мить тому мала винуватий вигляд, випросталася й подивилася на Олексія якимось новим поглядом.

— Я була впевнена, що ви впізнаєте мене ще там — у машині, коли принесли каву... — сказала вона, не відводячи очей.

Він завмер. Це було осяяння, що запізнилося хвилин на сорок.

— Так-так... — тихо промовив Олексій, ніби розмовляючи сам із собою. — Ця фраза... «Я найбільше у світі люблю, коли все добре». Я подумав, що це просто дивовижний збіг. Думки були зайняті іншим... Та й імена різні...

Емоції зашкалювали. Спогади тридцятирічної давнини, «принцеса» Марі, тривожні події останніх днів, поява загадкової, а тепер, можливо, небезпечної Ірен — усе це злилося в єдине ціле, переплутавши час і сенс.

Сергій мовчав, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Марі... невже це все-таки ти?!

Вона мовчала, не маючи сили вимовити бодай слово. Говорили лише її очі — великі, блискучі від сліз.

— Але як?.. І чому це ім'я?..

Вони навіть не обійнялися. Спалах почуттів, що нахлинули на Олексія, затьмарювала складна ситуація, у якій Ірен відводилася незавидна роль: їй належало відповісти на непрості запитання. Єдине, з чим він не зміг упоратися, — то це з бажанням узяти її руку у свої долоні й потримати так кілька секунд — як колись у її дитинстві.

Та емоціям вже було час покласти край.

— Чому все ж таки Ірен, а не Марі? — нарешті запитав він.

— Це все бабуся, — сказала Ірен, відпивши кави. — Наполягла, щоб мене назвали Марією — на честь її російської мами. Батьки ж давно вирішили, що їхня донька буде Ірен. Але щоб не образити бабусю, — вона ледь усміхнулася, — до певного віку мене всі називали так, як вона й хотіла: Марі.

— Гаразд. Але як ти зрозуміла, що я той самий «месьє Льошо» з твого дитинства? Тим більше з іншим прізвищем?

— Ваші очі... тембр голосу... м'яка манера спілкування... Усе це відразу когось нагадало. Але кого саме — я усвідомила лише під час інтерв'ю, коли побачила вашу стару фотографію з Оленою. Ви тоді переставили її через еклери...

Олексій одразу згадав той момент. Ірен, подивившись на фото, тоді якось дивно повелася. Він навіть вирішив, що їй стало нецікаво — її думки явно були десь далеко.

— І це, — продовжила вона, — стало переломним моментом. Зрозумівши, хто ви, я не лише замислилася над тим, що роблю, а й над тим, як вибратися з пастки... Розуміла, що розмову могли прослуховувати, і намагалася тримати себе в руках. Шукала можливість якось нишком напроситися на зустріч із вами або із Сергієм, але лише в місці, захищеному від чужих вух.

— І знайшла, — не стримався Олексій. — Ти неймовірна! Придумала чи не єдиний спосіб подати сигнал і зробила це так, щоб ми змогли все правильно зрозуміти!

— Мене дуже виручило те, що торік, допомагаючи подрузі з книжкою, я опанувала програму «корекції та аналізу текстів», яка виявляє слабкі місця в психоемоційному стані автора. Я була впевнена, що щось подібне є й в арсеналі служб безпеки.

— Зараз з твоїх вуст, це звучить просто. Але вчора, за тих обставин...

Потім Ірен перейшла до своєї історії.

Вона говорила про «нову еру» і про необхідність переселення частини людства на дві далекі планети. З боку це виглядало як спроба затягнути розмову, і Сергія це певною мірою дратувало — час працював проти них. Але коли Ірен раптом торкнулася засекреченої «Програми переселення», усе почало ставати на свої місця. Ця програма, за словами людини, причетної до ухвалення рішення про відправлення, видала шокуючий для Ірен результат: її та доньку мали відправити на різні планети.

— Він сам напросився на зустріч. Розповів про підготовку переселення людей під егідою ГФС і показав копію офіційного документа, де навпроти наших прізвищ були зазначені різні планети. Потім дав зрозуміти, що може все виправити: виключити нас зі списків або внести до однієї групи. І сказав, що для цього потрібно від мене.

Справжність документа не викликала сумнівів: чоловік показав відео — кадри з величезного кабінету, де Сергій проводив нараду щодо переселення.

— Така нарада справді була, — підтвердив Сергій. — Але не про розподіл людей, а про неприпустиму, по суті злочинну інтерпретацію переселення деякими ЗМІ. З виступу вирвали окремі фрази, і не дивно, що все виглядає правдоподібно.