2036-й, або 13 років потому

1

Ніч знову видалася неспокійною: один тривожний сон змінював інший, і в кожному його переслідували дракорептилоїдні сутності. Відчуття, м’яко кажучи, не з приємних.

Але саме зараз Олексій уперше усвідомив: сни останніх днів дивним чином перегукуються з подіями тринадцятирічної давнини — тими, що сталися з сином та його дружиною. Подіями, про які син, Сергій, зміг розповісти батькам лише через багато років вимушеної розлуки.

Причому річ була зовсім не в них — тоді Сергію являвся цілком мирний старець, який навіть приходив на допомогу. Йшлося про інше. Ті сни стали передвісниками нападу на Сергія та його дружину саме таких дракорептилоїдних сутностей. І тепер мимоволі виникало запитання: до чого все це знову?

Тішило лише одне: прокидаючись через ці нав’язливі сни, Олексій швидко засинав знову і вранці почувався цілком відпочилим. От і зараз також.

— Беатріс, вуличне світло! — сказав він, підводячись із ліжка.

Щільні штори дружно розсунулися, ніби давно чекали саме цієї команди.

Звичайний ранок. Такий самий, як учора і позавчора: яскраве сонце, прозоре повітря. «Удень, якщо вірити прогнозу, — до двадцяти семи», — згадав Олексій. У небі — завислі на різних висотах кораблі прибульців, різних форм і розмірів. «Як дирижаблі під час Другої світової...» — майнула думка.

— І, будь ласка, «Місячну сонату».

— Так, звичайно. Один із ваших улюблених творів. Насолоджуйтеся.

Бездушний інтелект, але з гарними манерами й оксамитовим голосом, цього разу — на відміну від останніх днів — виконав команду бездоганно. І одночасно із закликом дружини йти на кухню, квартиру наповнили перші звуки дивовижного творіння Бетховена.

«Дивна річ — імена цих домашніх помічників. Ніколи не чув, щоб вони були чоловічими. Чи то через вроджену тягу їхніх творців до прекрасної статі, чи через звичку підсвідомо відводити жінці роль домогосподарки», — усміхнувся Олексій. Хай там як, Беатріс — «та, що приносить радість і благословення» якщо вірити біблійному тлумаченню, — його цілком влаштовувала.

На столі, що вже з’явився зі стіни стараннями Беатріс і був сервірований, як і належало, на дві персони, окрім ароматної кави в улюблених тонких чашках, були красиво викладені на тарілках шматочки не менш улюбленого сиру камамбер з авокадо та дві порції салату зі свіжих фруктів — розумне поєднання любові до смачної їжі з турботою про шлунок, про що не зайве пам’ятати, коли тобі вже за шістдесят.

— Доброго ранку, — сказав Олексій, цілуючи дружину.

— Так, схоже, ранок і справді добрий... — відгукнулася вона, приймаючи поцілунок. — Що в тебе сьогодні, окрім зустрічі з цією... дуже настирливою журналісткою?

День, якщо казати про плани, мало чим відрізнявся від багатьох за останній місяць. «Незвичайною» в ньому була лише зустріч з амбітною журналісткою, яка прилетіла на кілька днів із Франції і якій він у якийсь момент просто не зміг відмовити.. Хоча міг би, як і багато хто зараз. З настанням незрозумілих і тому тривожних подій люди масово переглядають свої життєві пріоритети: відмовляються від старих зобов’язань, закривають гештальти, виправляють помилки, поспішають налагодити стосунки з близькими...

Але була надія: інтерв’ю для цієї вхожої до європейської еліти акули пера Ірен можна буде обернути собі на користь. Отримати через неї зворотний зв’язок: як «сильні світу цього» сприймають глобальні зміни, які відбуваються.

Ірен — ім’я, незвичне для тридцятих років XXI століття, радше з шістдесятих минулого — мала, як зазначалося в її біографії, французьке коріння. У свої тридцять сім вона була не лише відомою репортеркою, а й відомою «стервою-блогеркою» з багатомільйонною аудиторією. Це звання вона заслужила, дозволяючи собі копирсатися в брудній білизні відомих політиків і бізнесменів та із задоволенням виставляючи на світ Божий їхні таємниці.

— Звичайний день, — сказав Олексій. — А журналістка... Думаю, це ненадовго.