1

Телефонний дзвінок пролунав на як на зло невчасно і вже точно недоречно. В цю мить, я нарешті справившись з усіма поточними справами, повертався з роботи додому. Надіявся в цей вечір, просто повечеряти і перепочити від виснажливого трудового дня. Сподівався що врешті-решт зможу забути про все стороннє і просто перетворитися на люблячого чоловіка і турботливого батька. Не вийшло…

Мобільник брати аж ніяк не хотілося. Однак рінгтон на пісню «Росте черешня в мами на городі…» однозначно говорив – треба. Дзвонила рідна матуся і як порядний син я зобов’язаний був відразу переговорити з нею. Хоча інтуїція авансом підказувала про що буде ця несподівана розмова. Як не дивно та я не помилився.

– Алло, мам! – я взяв трубку.

– Привіт, Дмитрику! – голос у мами був стривожений.

– Щось трапилося? – запитав я наперед здогадуючись яка вже буде відповідь.

– Так, в Уляни знову клопоти, – схлипнула матуся.

– Ясно, – коротко кинув я. – Зараз розберуся.

Уляна моя молодша сестра, і в черговий раз встрявати в її сімейні проблеми мені ніскільки не хочеться. Однак і відмовити рідній мамі теж не годиться. Тож кладу слухавку, і вже при першій можливості розвертаю автомобіль та прямую на протилежний кінець міста. Водночас крізь зуби «незлим, тихим словом» згадую і сестру, і її часті та регулярні «клопоти», «негаразди» і «невдачі», які зазвичай і давно вже зовуть вирішувати й залагоджувати мене. Дістало, якщо чесно.

Уляна ще з юності була проблемною донькою для батьків. Навчаючись в школі зв’язалася з сумнівною компанією. Почала прогулювати урок, пізно приходила додому, інколи від неї можна було почути запах сигарет і алкоголю. І ні вмовляння мами, які частенько закінчувалися її слізьми, ні виховальні розмови батька, котрий інколи не стримавшись брався за паска – не давали ніякісінького результату.

Дальше-більше. Ледь відучившись на першому курсі університету сестра влаштувала новий Армагедон. Вона заявила що виходить заміж за друга-старшокурсника. Начебто закохана в нього до безпам’ятства, а поспіх з весілля пояснюється тим що вагітна. Почувши це батько зліг, не витримало серце. Кілька років бідолаха потім лікувався, однак медицина виявилася безсилою.

Неважко здогадатися що нічого путнього у сестри не вийшло. Практично від самого початку її сімейне життя почало тріщати по швах як старий лантух. Непорозуміння, суперечки і сварки стали постійними гостями в домі Уляни. «Несподівано» виявилося, що новоспечені молодята абсолютно не готові до цієї долі яку самі собі вибрали. Кінець був закономірний, незабаром сім’я сестри розпалася.

Деякий час Уляна наче вгамувала свій норовливий, бунтівливий характер і навіть почала поводити себе більш-менш зважено і статечно. Та тривало це не довго. Рівно стільки скільки сестра знаходилася в декретній відпустці. А потім все повернулося в свою стару колію і на нас чекали нові випробування і проблеми від неї. При цьому кількість їх збільшувалася з неприємною швидкістю.

Одного заміжжя для молодої жінки було мало. Промайнули два з лишком роки після розлучення, як вона знайшла собі іншого судженого. Вже з першого погляду було зрозуміло що великого толку з цього чолов’яги не буде. Та сестра була в захопленні від нього, всім набридала торохкотінням про те який він чудовий, і взагалі заявила що це її єдине і неповторне кохання на все життя. Якби ж то було правдою. Все виявилося з точністю до навпаки.

Промайнуло зовсім небагато часу як Уляна знову залишилася одинокою. А дальше пішло-поїхало. З якоюсь фанатичною настирливістю жінка міняла своїх «залицяльників» один за одним. В кожному вона щораз бачила «принца на білому коні», який доволі скоро з дивною постійністю перетворювався на «почвару і паскудника». Після цього вже традиційні сльози жалості, нарікання на власну долю і обіцянки ніколи більше не зв’язуватися з покидьками-чоловіками.

Десь на четвертому чи п’ятому «обранцеві» сестра почала і мене залучати до вирішення своїх сімейних проблем. Черговий кавалер Уляни якось добряче нажлуктавшись горілки підняв на неї руку. Жінка відразу ж подзвонила в істериці і ковтаючи сльози попрохала про допомогу. Звісно я не міг відмовити її благанням і забувши про всі справи кинувся на захист молодшої сестри.

На той час я був молодим лейтенантом-міліціонером і розмова з п’яним одороблом у мене була короткою. Викликаний мною черговий наряд міліції швидко спровадив його в буцегарню найближчого райвідділу. У ній нетверезому забіяці «світило» пробути щонайменше п'ятнадцять діб. Цілком достатньо часу щоб зробити відповідні висновки і хоч трішки порозумніти.

Наївний я тоді був. П’яничку-розбишаку відпустили вже наступного дня. Очманіло я дізнався, що цьому посприяла моя сестра. Вже на ранок Уляна прибігла в райвідділ і почала слізно благати щоб відпустили її чоловіка. Мовляв це був тільки один-єдиний раз, що він виправиться і більше так не буде робити, що вони кохають одне одного і не треба руйнувати їхню щасливу сім’ю.

Почувши таку маячню я вперше, однак не в останнє «незлим, тихим словом» висловив все що думаю про сестру. І дав собі слово ніколи більше не встрявати в цей вертеп безумства і дурощів. Звісно цю обіцянку я на жаль не виконав. Ясна річ Уляна більше не наважувалася звертатися за допомогою до мене прямо. Вона робила це при маминій допомозі. Схема була безвідмовною. Спершу бідолашна доня жалілася рідній ненці на бузувіра-чоловіка, потім розчулена матуся піднімала на ноги безвідмовного сина.