Епілог

У кімнаті було яскраво, навіть занадто. І навіщо тільки штори відсунули — вона ж спить? Бліда, змучена моя дівчинка. Світле волосся сплуталось, губи потріскалися, долоні безвольно лежать на ковдрі.

Я ввійшов і обережно зачинив за собою двері. Як довго ми не бачилися? Певною мірою я винен у тому, що вона залишилася тут одна. Без підтримки. Занапастила себе. Мало не загинула.

Ці ще… Убив би — і жерця, і дівчисько!

Я сів поруч з нею на ліжко, узяв її теплу руку. У грудях защеміло від ніжності — давно забуте, непотрібне почуття прокинулося, заволоділо мною, і кілька хвилин я сидів, намагаючись придушити його. Марно.

А потім вона розплющила очі. Слабо всміхнулась і прошепотіла:

— Ти…

— Я все пропустив. Потрібно було приїхати раніше й надерти зад твоєму жерцю!

— Ти надер зад драугру. До того ж Ерік повернувся вчасно. Усе добре.

— Нічого не добре! Подивися на себе. А Еріку варто було їх судити.

Даша скривилася і спробувала сісти. Не вийшло. Відкинулася на подушки і зло подивилася в стелю. Добре, що злиться. Значить, не здалася.

— Я в порядку.

— Як скажеш… — Я трохи помовчав. Вона стискала мою долоню, і я буквально відчував шкірою, як вона мені рада. Дивне відчуття. Незвичне. Але приємне. — Де він був весь цей час?

— Каже, на одному із нижніх шарів. Його не випускали ченці, як їх там… ауни, здається. Він був присвячений у їхні таємні знання.

— Колись твій братик нарветься, згадай мої слова.

— Ерік давно вже забув, де гальма, — зітхнула Даша. — Я не лізу — це його життя. До того ж хто я така, щоб йому вказувати? Він поки що вождь…

— Перестань! Вони приймуть тебе, ось побачиш. Ти просто багато волі їм дала, особливо жерцю.

— Неважливо, — усміхнулася вона трохи по-дитячому, і відразу нагадала мені дівчинку, з якою я товаришував у дитинстві. Усміхнену, пустотливу й неймовірно позитивну. Як маленьке сонечко — тепле, дбайливе та рідне. Сильна. На противагу Ріті, яка всього боїться. Адже, якщо подумати, Даша мені більше, ніж сестра.

— Розкажи все, — попросила вона. — Хочу знати, як… ти.

— В порядку.

Я посміхнувся і поправив їй волосся. Знав, що вона питатиме, і що доведеться розповісти. Розповідати не хотілося. Згадувати — тим паче. Досить мені атлі, які своїм виглядом щодня нагадують. Наче гвинти в груди вкручують, особливо коли Гліб дивиться.

— Вони, звичайно, обурилися. Гліб очікувано поліз із кулаками. Але фраза «вона вижила» насправді творить чудеса. Й аргументів проти неї майже немає.

Майже… Гліб усе ж таки знайшов — знав, як ударити болючіше. У пам’яті відразу спливло його обличчя — відчайдушне і зле. І слова: «Впевнений? Ти її не бачив! Ти вбив її. Вона ніколи не стане колишньою».

Ніколи…

Я хитнув головою, відганяючи похмурі думки.

— Гертруда не вибереться? — стурбовано запитала Даша. — Адже ти все зробив правильно? Вона не повернеться мститись?

— Не повернеться. Її просто нема кому повертати. Герда повернулася туди, звідки з’явилася. З того світу не приходять без запрошення. Я добре запечатав двері, а отрута в жилі миттєво подіяла. Хороша отрута діє тільки на драугрів, а на того, чий кен бере вампір, ні. Поліна навіть не відчула. Думаю, вона навіть не пам’ятає, як її випила. У результаті всі задоволені. А Альрік отримав, що хотів.

— Він моторошний, — насупилася Даша. — Приходив до скаді, питав про Еріка. Думаю, брат матиме з ним проблеми.

— Що він вирішив? Щодо вашого повернення?

— Ми їдемо додому, — засяяла вона. — Як тільки я одужаю, летимо до України.

— Я подбаю про те, щоб ваш будинок упорядкували, — пообіцяв я. — Скоро в Житомирі все буде, як і раніше.

Як раніше, ніколи не буде… Без неї все по-іншому. Усе інше. Сіре. Тільки й лишилося від неї — шрам на грудях. Іноді я ловив себе на думці, що не хочу, щоб він загоювався. Як пам’ять. Але рана швидко затяглася, а шрам побілів і став майже непомітним.

— Ти не дзвонив їй? — жалісно запитала Даша.

— Ні, — відрізав я. — Минуле — у минулому. Вона жива, і мені цього достатньо! Пий, давай, своє карое. Охололо.

Даша слухняно підвелася, і я простежив, щоб вона випила все до краплі. Потім вона довго розповідала: про війну, про смерті — плем’я скаді поменшало майже наполовину. Про Еріка, який весь цей час був ув’язнений десь на нижніх шарах. Про свої страхи. Про зраду і древнього, який майже порвав їй жилу.