Розділ 10. Дім, милий дім…

Прокинулася я на світанку і відразу натрапила на похмурий погляд Гліба — він сидів на дивані й міцно тримав мої ноги, наче я могла втекти кудись уві сні.

— Все ще хочеш мене вбити? — насторожився він.

Я винувато похитала головою.

— Вибач.

— Ти, звісно, дала! Навіть я злякався. Ти взагалі як? Ну… у новому образі?

— Погано. — Я скривилася. Села та потерла скроні. Погляд мимоволі ковзнув по порізаних зап’ястях — жодного сліду завданих ран. Лише старі шрами від минулого ритуалу. Хоча ці нехай лишаються — не варто забувати, на що здатний Влад. — Вчора бачила стільки мисливців, що до смерті не забуду.

— Ти була там? У Первозданних?

— Альрік приходив за мною. Ми були в Мішеля. — Я згадала пильний погляд стародавнього та попередження. — Тан наказав йому викрасти Кіру. То була плата за воскресіння.

— Чаклун свого не проґавить, — насупився Гліб. — Первозданні відшукають його?

— Сьогодні буде нарада. Сподіваюся, вона закінчиться на мою користь. Шалено хочу додому.

— Впевнена? — Гліб відвів погляд. — Мені здалося, тобі сподобалося жити окремо.

— Якщо Кіра повернеться, мені однаково це не світить. До того ж в останню нашу зустріч Влад був не таким уже козлом.

Згадалися розмова та обійми. І близькість — я не могла більше заперечувати, що вона була. Попри минуле, якщо хочу залишитися в атлі, нам потрібно буде змиритися з присутністю один одного в житті. Влад, схоже, був готовий іти назустріч. Чи готова я?

— Що ж, можливо, так буде краще. З урахуванням останніх подій… — Гліб трохи помовчав. — За тобою прийдуть?

Я знизала плечима.

— Сама я дорогу не знайду.

Я не могла дочекатися, коли все це скінчиться. Мисливці лякали мене. Хоча… Альрік точно вирізнявся серед них. Можливо, тому що сам колись був хижаков. А може, світ мисливців впустив його не відразу, і Первозданному довелося продиратися через масу перешкод, щоб стати таким, яким він є.

Однаково я не розуміла, навіщо. Адже можна було одружитися, ростити дітей, постаріти та померти зі своєю родиною. Але він вибрав собі чужий світ, сповнений смертю та інтригами.

І досяг успіху. Напевно, кожен обирає щось для себе. Не можна у всьому відзначитись.

Я віддала перевагу сім’ї. Дочці. Заради неї впускала налі, переживу й нараду. А потім думатиму, як позбутися Чорнокнижника. Адже саме Тан усе вигадав, і саме він винний у зникненні Кіри.

Я заглушила злість, що підіймалася з грудей. Зараз не час. У всьому важлива послідовність.

Ближче до вечора Гліб заснув. Я стояла біля вікна й дивилася на вулицю. Погода, як ніколи, відображала мій настрій — небо заволокло хмарами, вітер рвав листя і розгойдував гілки дерев. Кутаючись у куртки та плащі, розходилися по хатах люди.

У грудях стискався і розслаблявся серцевий м’яз, відгукуючись глухим стукотом у вухах.

Так мало часу залишилося до того моменту, коли я знову побачу Кіру. Так мало, але чому тоді він так тягнеться?

Дзвінок у двері змусив здригнутися. Шкіра відразу покрилася мурашками, долоні спітніли. Я кілька разів вдихнула та видихнула. Заспокоїтись. Усе йде, як ти задумала. Ще один день…

Дивно, що Альрік вирішив дотриматися пристойності і прокласти портал до порога, а не просто у квартиру, як минулого разу. Але коли я відчинила двері, виявила там зовсім не Альріка. На порозі квартири Гліба стояв Андрій. Коли я відчинила, він із шумом видихнув.

— Ніколи не думав, що скажу це, але я не радий, що ти одна з нас, — видав він замість привітання.

— Повір, я засмучена ще більше, — відбила я і посміхнулася. — Але це ненадовго — планую сьогодні ж позбутися цієї ноші.

— Так, нарада… Ти готова? Я відведу тебе.

— Хіба ти вмієш створювати портали? — здивувалася я.

— Я — ні, це Альрік у нас фахівець. Нарада відбудеться в Житомирі. І Поліно… — Він на мить зам’явся. — Після цього краще якнайшвидше покинути місто — тебе шукатимуть. Ніхто не зрадіє з того, що ти відмовилася від благодаті. Дехто навіть образиться. На гачок тебе Альрік узяти не дасть, але багато хто запам’ятав твоє обличчя.

Я проковтнула. Так, проблеми тільки зростають. Але зараз треба постаратися забути про майбутнє. Подумаю завтра. Сьогодні головна нарада та Кіра. А питання із мисливцями відкладемо на потім.

Головне — послідовність.

Я повернулася до квартири за курткою. Надворі різко похолодало, і пішов дощ. Як шкода, що поки я мисливець, не відчуваю підтримки захисника — вона мені зараз знадобилася б. З дзеркала на мене дивилася розпатлана дівчина із запалими щоками та величезними розплющеними очима. Вони гарячково блищали та, здавалося, жили окремим життям.

Очі мисливиці…

На кого я перетворилася?

Ні, не час розмірковувати про це. Ну, Поліно, сьогодні ти дізнаєшся, де Кіра.

Я глибоко вдихнула. Я готова. Хай буде, що буде, переживу все. Виживу.

Я рішуче ступила до виходу, але зупинилася… Навшпиньки повернулася в кімнату. Гліб так само спав, закинувши праву руку за голову. На лоб упало неслухняне темне пасмо. Груди ритмічно рухалися в такт дихання.