Розділ 6. Спадкоємець

Без Гліба в хаті стало самотньо. Хоча він поїхав на пару днів і обіцяв не затримуватися, я почала сумувати з тієї хвилини, коли він вийшов за двері. І ще більше переконалася, наскільки він став мені близьким — після воскресіння ні на секунду не хотілося розлучатися. Ну, хоч щось у мене є хороше. Гліб та Кіра. А більше й не треба нічого.

Гліб сприймав мене, як звичайну людину. Хижачку, безсумнівно. Атлі. Але не бачив у мене чудовисько, яким я себе вважала. І нітрохи не боявся, що я можу нашкодити. Знаю, він не зміг би про таке збрехати. Так, спочатку він був шокований — я все ще пам’ятаю його погляд у той день, коли повернувся Влад. Але шок пройшов, і, здавалося, усе повернулося на свої місця. І якби не таємниця, яку Гліб не мав права видати, між нами нічого не стояло б.

Таємниця…

Чому вона взагалі виникла? Ну, гаразд, про сольвейгів Влад вирішив не розповідати — це надто приголомшлива звістка, та й сам він не знає, що із цим робити. Але про їхню ворожнечу з Таном я знала давно. Що заважало розповісти про дитину? Адже це певною мірою виправдання для нього. Якщо та дитина…

Що? Та що взагалі може зробити маленька, ні в чому не винна істота? Не демона ж у мене Тан помістив!

Його дитина. Цікаво, а вона справді була його? Тобто його плоть та кров? Але навіщо? Що б це дало Чорнокнижнику? І як би вплинуло на Влада? Навіть якщо припустити, що він мав почуття до мене, навряд чи його вразила б ця звістка. Адже Влад знав, що я жила з іншим чоловіком і ніяк не дав знати, що його це зачепило. Тоді що?

Ці питання мимоволі виникали в голові, збиваючи з пантелику. Що ж робити? Почати розмову самій? Але чи скаже Влад правду? Чи сказав взагалі?

Гліб йому вірить. Чорт, це ще більше плутає! І якщо Гліб не говорить зі мною про причини прямо, то правда не повністю розкрилася. Таємниця ще актуальна — для Влада, принаймні. Я згадала, як він знітився, коли Чорнокнижник заговорив про дитину. Запитувати про це Тана безпосередньо — точно погана ідея. Немає гарантій, що не збреше. Тан говорить лише те, що йому вигідно, не більше й не менше.

А ще не йшли з голови слова Гліба про їхнє воскресіння. Невже я справді помилилася, коли пішла на цю угоду? Чи повернув би Тан атлі, якби я не погодилася? Втім, хто тепер відповість… Пізно гадати.

То що Тан зробить далі? Який його наступний крок?

І що буде, коли Гліб привезе ніж? Нехай ножем можна вбити Чорнокнижника, але він аж ніяк не ідіот — чекатиме на напад із боку Влада. Адже Тан сильний, згадати лише його будинок. Вміння маніпулювати простором — мрія будь-якого дизайнера інтер’єру. Втім, Тана дизайн мало цікавив, а ось пост вождя атлі — дуже.

Чорт, ось я дурепа! Адже про будинок нікому ні слова не сказала. Не знаю, на що це може вплинути, але не хотілося б, щоб якісь дрібниці, про які Влад не знає, стали для Тана козирем у протистоянні. Гліб мав рацію: я — атлі. І вибираю сім’ю. Від думки, що доведеться схилити коліно перед Чорнокнижником, мене пересмикнуло.

Я віднесла Кіру до кімнати сестри, а сама попрямувала до Влада. Треба розповісти про будинок Тана, а заразом і випитати про те, що Влад збирається з усім цим робити далі. Чомусь у голову лізли всякі думки про проникнення в спальню Чорнокнижника вночі з ножем… Бррр! Думаю, свій будинок чаклун захистив краще, ніж ми тоді свій від стародавнього мисливця. У нього там ціла армія «антуанів» із ножами.

Так, ми влипли.

Я відчинила двері машинально, не постукавши. Застигла на порозі, роззявивши рота від подиву, а потім зніяковіла і відвела погляд.

— Вибач.

— Нічого. — Аліна швидко натягла шовковий халатик. — Ти шукала Влада, так? Вони на полюванні, але він дзвонив, сказав, що скоро повернуться.

— Так, це… Я потім зайду, — випалила я і вийшла.

Щоки палахкотіли, наче це мене застукали майже голою.

Чорти б мене взяли! І хто мене смикнув увійти без стуку? Розслабилася я лише у своїй кімнаті. Притулилася до дверей спиною, заплющила очі.

А чого я взагалі переймаюся? Я ж прийшла говорити про справу, правда? Мені байдуже, з ким він спить. Абсолютно. У мене своє життя.

Так, вчорашня розмова вибила з колії, але я відразу знала, що Влад бреше на рахунок того, що я дорога йому — це ж маячня! Якщо в нього й були причини прогнати мене, то коханням там і не пахло. Можливо, він злякався кена сольвейгу. Або не хотів втягувати мене в протистояння з Таном, бо мій кен — ненадійна зброя.

Чому я не можу ставитися до всього простіше? Навіть на звичайну інтрижку не здатна — одразу згадалися докори сумління після тієї ночі з Глібом. Адже нам було добре вдвох. Без думок про майбутнє, без жалю та обіцянок. Просто бути поряд.

Ага, проте потім я жорстоко поплатилася. Я машинально потерла шрами на зап’ястях.

Інтрижка мені зараз найменше потрібна. Треба думати про дочку і про те, як уберегти її від Тана.

Але однаково не залишало відчуття, що я хвора. Смертельно отруєна ванільною отрутою.

Вони повернулися ближче до вечора — Влад, Кирило, Пилип та Лара. Я намагалася не думати про те, скільки людей постраждало, ставитися до цього простіше. Та не могла. Пересилити себе ніяк не виходило, і я взагалі перестала думати про полювання. Наче вони просто з’їздили до магазину за продуктами та пообідали в кафе. Так простіше — принаймні зараз.