Пролог

Люблю осінні вечори. Мозок не плавиться від спеки, надворі пахне дощем і десь на горизонті маячить довгоочікувана зима. Взимку можна не думати про підживлення — захисник усе зробить за мене.

Втім, сьогодні взагалі не треба турбуватися про це.

Я озирнувся, глянув на зімʼяту постіль і жінку, що спала на ній. Темне волосся розкидалося подушкою, обличчя спокійне, губи набрякли від поцілунків. Мені пощастило з нею, безперечно. Сильна, вольова, вірна. Я зробив усе правильно.

Думки повернулися до позавчорашнього вечора. Мимоволі, наче їх туди хтось жене. І тут же відчув жаль і тугу, що незрозуміло звідки взялися. Наче вона заразила мене. Маленька, вперта, приваблива провидиця.

Правителі не закохуються — треба із цим змиритися. Будь вона гнучкішою, а так… Хоча я ж знав про це завжди, до чого зараз жалкувати про те, що ніколи не справдиться?

Тан уже знає всі мої слабкості, не треба давати йому приводу думати, що я ще слабший.

А поєдинок я буквально відчуваю потилицею. Скільки років ми до цього йшли, скільки сил витратили… Обидва. Що приховувати, з таким гідним противником змагатися цікаво. Якби він не ліз в особисте, усе було б ідеально.

Дивно, що між нами з Таном завжди стояло особисте. І тоді, коли він викрав Лару, і зараз.

Втім, чого ще можна було чекати? Жіноче марнославство складно переоцінити. Вони багато часу провели разом. Чорнокнижник буквально сформував її.

І тепер його, а не мене вона підтримає на поєдинку. Начхати! Головне — смерть чаклуна, а далі розберуся.

А смерть прийде подивитися на нашу битву. Сидітиме в перших рядах — аплодуватиме, дивитиметься жадібно. А потім забере одного з нас — цього разу точно. Ніхто з нас не прогнеться — ні я, ні Тан.

Тільки от цього разу багато що стоїть на кону: плем’я, діти.

Вона.

Якщо загину на поєдинку, мій план піде під три чорти, і вона помре. Та кому ти брешеш? Він настільки хисткий — цей план — що будь-якої секунди розвалиться.

Ні, не можна так думати! Чорнокнижник здохне — це вирішено. А далі буде простіше. Драугру потрібна сила, вона її отримає. Не дарма я стільки часу провів з Альріком — він багато чого мене навчив.

Коли все закінчиться, я, нарешті, зітхну вільно. І подумаю про перспективи.

А сьогодні…

Я знову озирнувся на ліжко. Тонке простирадло оголювало засмаглу шкіру. У цієї жінки дивовижний запах і кен теж дивовижний.

Можливо, вона вилікує мене від маніакальної залежності.

Прокляття…

Поліна так любить повторювати це. За ним, напевно, дуже зручно ховатися від своїх слабкостей. Зняти із себе відповідальність, піддатися малодушності.

Боягузка! Смілива, відважна, але така боягузка всередині.

Нестерпно захотілося поїхати до неї та довести, що жодного прокляття немає.

Безглузді думки, нездійсненні. Принаймні сьогодні.

Сьогодні я належу іншій. Я усміхнувся, дивлячись на сплячу жінку.

Можливо, мені й не потрібний більше ніхто… Можливо, саме сьогодні я назавжди звільнився.