ГЛАВА 10

Пройшло вже пару місяців, сонце сіяє ясно. Після весняного дощу, виросли полуниці, які є першими ягодами в кожному році. Багато людей їх пішли збирати. Юним ЄУКівцям команду дали: піти у ліс, далеко в гори і назбирати полуниць. Зайшли вони в лісок далекий аби багато назбирати. І тут з гори летить стріла, що на ногу одному із хлопців впала, скрутився він від болі і чують крик вони з гори: "Тут є чужинці, нумо гнати!" Покидали кошики вони та й почали тікати. А по дорозі були пастки, в які вони всі попались. Підходить до них Богдан, що вже в новому КУБі головою з Назаром став. І каже він до них:

- Чого прийшли, щоб їжу забирати? Чи може наші землі знов собі забрати?

- На-нам ту-тут їжу сказали збирати. Ми-ми не хочем воювати.

- Тоді біжіть додому, чортові ви діти і щоб нога ваша тут більше не ступала!

  Їх розв'язали і вони помчали геть. Сказав один із кубівців до Богдана: "Не варто було гадів цих відпускати, розкажуть вони про державу нашу".

- Не бійся, друже, вони нас не знайдуть, бо наша держава під землею глибоко знаходиться. І входи в неї вкриті листям та ґрунтом та ще й охороняються завжди.

- Ну це є так, але якщо захочуть, то землі всі вони перекопають, до нас прийдуть і рознесуть. Старий то КУБ мав більше хлопців, які його б ще захистили.

- Нас було більше, визнаю, але наш захист був слабкий! На нас напасти було просто і було ще багато малих, які воювати боялись. 

- Був би я головою Краю Угрупованих Братерств, всіх тих "єдиних" вбивав би.

  Тим часом, у малій печері, де проживав Влад, старий лідер КУБу, вертаючись із вдалого полювання на кролів бачить, що вхід до печери його відкритий. Він взяв до рук списа свого і акуратно зайшов в середину. Та бачить там, сидить дідусь із сивою, довгою аж до ніг бородою. Сидить на кріслі його і дивиться йому у очі. Говорить Влад:

- Ти хто такий? Чого прийшов? Це є мій дім, попрошу вийти.

- Невже мене, старого і слабкого діда вигнати вирішиш?

- Я вас попрошу, вихід там, мені тут гості не потрібні! Я вже пів року живу сам, тому ідіть ви звідси.

- Я ось, внучок, поїсти хочу. Можливо можеш дати щось? Бо чую я, не довго протримаюсь без їжі.

- Та маю рибу і кролів, ще трішки полуниць зібрав, але це все збирав собі, вас, діду, я не врахував.

- Нічого! Ти не втратиш їжі, даю тобі слово.

- Ех, ну на тримайте рибу.

І давши йому карася, відбулось якесь дивне чудо! Узявши його в руки, карасів раптом стало двоє. Сказав тоді Влад: "Так, стоп! Це як? Ти що зробив? Ти десь мав ще одного карася?"

- Та ні, не мав, просто зробив із його клітин ще одного.

- Ну ні, ти мене обманув. А ну зроби ще третього, просто зараз.

І тут із тих двох карасів, цей дід ще третього дістав.

- Ну що? Повірив? Чи показати ще?

- ТА ЯК?! Це щось вже неможливе! Ніхто з людей такого не вміє робити! 

- А я і не зовсім людина, я чарівний мандрівник або ж Сергій, бо це моє земне ім'я.

- Дідусь Сергій, скажіть мені, як ви це зробили?

- Я не простий дід, якщо можна так сказати, бо моя матір із космосу прилетіла. Історія то буде довга, якщо усе я розкажу, тому давай скажу я просто: вона потрапила в полон, один хлопець її визволив, вони одружились і так народився я. У мені менше сили, ніж було у моєї мами, але їх досить, щоб робити чудеса. Частенько я літаю в космос, бо там брати мої, яких ще в космосі моя матір народила. Скажу я ще, мені тут до вподоби. Красива є ваша земля! Але по ній блукають люди, що знищують її щодня! Я хочу, щоб ти поставив цьому край. Я дам тобі багато сили, бо бачив твої наміри й характер. Ти дуже часто усім помагав! У тебе є багато добра в душі. Ти є хороший, але лють на твоїх ворогів, через яких ти втратив все, не дає тобі розкрити свій потенціал! Я хочу тобі допомогти. Я можу дати сил багато, аж так що з легкістю зможеш ти дерева піднімати.

- Ого! Я досі ще не вірю, що бачу це все в реальності. Та ні, можливо я ще сплю. А ну, коли кінець настане цьому сну?

- Ні, ти не спиш, це знаю точно. Ще маю пропозицію одну. 

- Яку?

- Ти повернешся в КУБ і допоможеш своїм братам, а я ще й сили тобі дам.

- Е ні! До поки в світі є "єдині", то спокою тут не буде! Я знищу їх, а вже тоді я повернуся до них.

- Не хочу я, щоб їхня кров пролилась на землю, але і не хочу, щоб так усе було.

- То що робити, ви скажіть?! Я хочу очистити цю землю від зла.

- Зло є серед людей. Вони його творці. Не темні духи, ніхто крім людей не є творцем зла. Бо маючи свободу вибору, кожен може вибрати як і хорошу сторону, так і погану. Я скажу так, твоя самооцінка знизилась, проте сили - ні. В тебе є все, щоб спасти цю землю, я вірю в тебе і в твої слова! Я знаю, що ти ще всього доб'єшся, але додай ти більше рішучості. І будь упевнений в собі. А я пішов, хорошого дня....

- Ні! Стійте! Я маю ще пару запитань! То що я маю зробити!?.......

  Проснувся Влад у себе дома. Його печера, його ліжко. Він зрозумів, що це був сон. Але він тільки спалахнув бажанням зробити те, про що мріяв довгий час! Його переповняли сили та енергія.