ГЛАВА 9

І не могли змиритися брати із втратою цією. Шукати Влада кинулись вони. Та по дорозі цього хлопця зустріли і він їм розказав, як робити їм звелів їх старший брат.

Богдан подумав та й сказав: "Якщо вже вирішив він так, то не будемо заставляти. Нехай живе у лісі сам, ну а як схоче, то прийде". А ось Назар так не вважав! Казав: "Хіба так в світі може бути, щоб наш брат там сам вмирав, а ми тут штани протирали?"

Вирішив Назар, що піде Влада вмовляти, щоб вернувся він до них. Той парубок вказав дорогу, та й відправився туди брат його шукати. 

Тим часом в ЄУК і ЄУМКа святкують пани перемогу! Там випивку всім наливають і навіть в'язнів пригощають. Одним словом, радіють перемозі. Але ніяк лиш Раф не святкував. Душа його чомусь боліла за скоєне ним в оцей день. Йому аж раптом захотілось кинути Єдине Угруповання Малих Країн. А ось його старший брат, Віктор, відривався на повну! Для нього перемога в цій війні була важливіша, ніж для будь кого. 

Тим часом, вже посеред ночі, знаходить брата свого Назар. Лежав він біля великого дуба, весь худий та брудний від болота. І підійшовши він почув: "Назаре....Назаре йди до хати. Тобі ще є куди бігти! Допоки вас ще не знайшли, готуйте новий КУБ для всіх. Хто вижив, тих туди ви забирайте. Я вірю в вас і у ваші сили!"

- Брате мій, та ти голодний. Давай я їжу принесу! Тобі якраз вона потрібна, а потім в КУБ тебе віднесу.

- Не варто, я вже говорив! Життя моє пішло на дно. Я програв і все це через мене, тому прости мене, Назар.

- Тебе усі ще там чекають! Вставай, до поки сили є! Без тебе ми будемо слабші. Ти наший розум, наше все! Тобою ми завжди гордились і пам'ятаю ті часи, коли не вірив, що у тебе стане сили державу цілую звести. Ти сильний духом, знаю я. І в нас ще шанси на життя є. Вставай! Давай допоможу.

- Е ні! Нікуди я не піду. Я хочу бути на самоті. Я позор і чорна пляма у історії нашої держави. Я хотів створити її, знаючи що "Єдині" рано чи пізно нас знайдуть. Про що я тільки думав?

- Козаче, ти ще руки не опускай. Тебе там всі чекають. Ти потрібен нам, чуєш?! Ти нам потрібний! Я тебе сам потягну, якщо ти не хочеш.

- Відстань! ...Зрозумів? Я тут помру. Не хочу більше жити.

- Я тебе не впізнаю! Де твоя сила, де той Влад, за якого я хотів померти?! Де той, хто створив нашу державу?! Де є герой нашого часу?! Ти! 

- Я не герой... . Я позор нашої держави.

- Хоч ти і програв, але у нас є шанси! І взагалі, чого це нам не можна було створювати свою державу? Ми вільні, ми сильні, ми живі! Їм ніхто не дав права нами керувати! Ми самі знаємо, чого хочемо! І ніхто нам не наказ! Хто вони такі, щоб за нас вирішувати?!

- Їх спитай... . Але я дякую за твою підтримку. І подякуй усім кубівцям від мене. А завтра усі забудьте мене, ніби й я не існував.

- Давай ти сам їм про це скажеш... . Ну? Ходімо вже!

- Я не піду і крапка. Все! Що тобі ще потрібно сказати?

- Мені шкода..., що втратили такого козака. Адже людина помирає тоді, коли про неї забувають! Якщо ти цього справді хочеш, то я піду. Але знай! Я і всі наші земляки тебе з нетерпінням чекають. Бувай... 

Влад так і не попрощався. Назар пішов назад до хлопців. А ті загарбники  святкують, у них свято...