ГЛАВА 5

За три місяці роботи над державою, дуже виснажились хлопці. Важка робота ця, не всім під силу. І ось коли вже холода настали, і сніг з дощем частенько їм мішав, то Владу сили вже забракувало, і вирішив він кинути усе! Його спочатку всі перемовляли, казали: "Ще не все пропало, друже", але цього йому не вистарчало, бо вже без сили і ідей він був. 

Тим часом у Єдиному Угропуванні Малих Країн зібрали раду із панів поважних. І стали вони там вирішувати, що робити. Говорить пан:

- Цього не можна допустити! Бо як тоді ми будем жити, коли людей наших, ті КУБівці прокляті, планують всіх переманити? 

- Я теж вважаю, що пора їм помішати! Бо конкурентами для нас стануть вони. І як тільки добудують свою державу, то може і на нашу нападуть ці барани! 

І тут слова дійшли до Рафа, брата Віктора:

- Мені здається, що ЄУК не підтримає нашу ідею по знищенню КУБа. Я Віктора особисто про це запитаю, мабуть сьогодні. А ви готуйте план атаки, панове. До поки їх держава не велика і людей мало там живе, потрібно діяти!

Рада ця була доволі довга!  Чотири години думали вони, вирішували, що робити і як поступити. В результаті вирішили план атаки готувати і підмогу від ЄУК чекати. І так противно та несправедливо поступити вирішили вони!

Опівночі, в ЄУК зібралися старшини та пани, щоб вирішити, як їм поступити. Там Рафаель оголосив КУБу війну та попросив у Віктора підтримки. А Віктор поступив доволі хитро, щоб не втягати себе в цю війну, сказав усім: "Ми покарати їх за наглість цю повинні, але їх кров на себе не візьму! Нехай хто хоче, той нехай воює, а я собі ось тут ще посиджу." Якщо сказати просто, то Віктор не захотів підтримати ідею Рафа, оскільки знав, що в КУБі сильні, мужні люди. І не залякати їх ні кількістю, ні  зброєю, бо в КУБІ вільні козаки жили! 

Та поки план атаки ті "єдині" готували, в Краї Угрупованих Братерств плітки пішли. Казав Богдан, що серед них шпигун завівся, який повідомляє все в ЄУМК. Підозра виникла через те, що у Богдана друг, який живе на території ЄУК та ЄУМКа, дізнався про стеження за кубівцями від свого пана, який йому про це розповів. І зрозуміли всі, що хтось усе про них доповідає, та й вирішили шпигуна зловити! І дав наказ Назар, як права рука Влада: "Обшукайте всіх, і друзів, і дітей! Знайти цього ми пацюка повинні!" І зрозумів шпигун, що вже пора йому вшиватись, але не зміг, його піймали. Повели його у підвал, де Богдан і Назар запитання йому різні задавали. А він лиш на все казав так: "Брехня, це все брехня, я даю слово!", "я ваш колега, вірний друг і громадянин КУБу!", "хіба я б посмів? Ніколи в світі!". Брехав він дуже добре їм, що аж повірили вони, але блокнот його про інше говорив.

Пройшов один козак, та й говорить:

- Богдан, Назаре, йдіть сюди! Я маю дещо показати!

- І що такого ти знайшов? - сказав Богдан.

- Блокнот, в якому ця паскуда про нас усе писала і своєму пану доповідала! 

- Ну все, тепер тобі не надурити! Мабуть прийдеться тебе в клітку посадити! - сказав Назар.

- Прошу! Ну змилуйтесь над мною! Я слово козака даю, що більше так не буду! (Шпигун)

- А ти козак? Чи може наглий щур? Та ще й так бреше нам в лице! (Назар)

- Послухайте, я дещо вам скажу. Я правду вам таку розкажу, якої ще ніхто не чув! (Шпигун)

- І що такого ти розкажеш? (Богдан)

- На вас напасти хочуть мої земляки. І план атаки вже готують вони! Коли прийдуть, біда вам усім буде! І поглине вас армія велика, і зрівняють вас із землею. (Шпигун)

- І це чому ми вірити тобі повинні? (Назар)

- Бо пан мій на тих зборах був. Нараду десь вони збирали і про війну всім розказали. А за інформацію цю секретну, прошу вас добрі люди, відпустіть мене! Я вам усе про них скажу! І вашим шпигуном я стану, спасу хоч якось цю державу! (Шпигун)

І скликали брати нараду, щоб вирішити це питання. Війна - це штука небезпечна і серйозна. Такого КУБ ніяк не очікував....