Розділ 18. Аліса.

Я відчула ледь теплий імпульс, коли мої руки торкнулися кристала. Заплющивши очі, побачила перед собою щільний сиреновий туман, крізь який вимальовувалась магічна структура Межиріччя. Вона нагадувала безкінечне, майстерно вив’язане полотно. Тільки нитки в ньому — це магічні потоки стихій що перетинаючись між собою ніби утворювали химерні молекулярні вузли. Частина цих ниток та вузлів були розірвані, або суттєво пошкоджені…

Я відчувала потужну силу природної магії, своєї рідної, але в неї впліталися чужі магічні потоки, зовсім не характерні для моєї держави. На якусь мить мене саму немов струмом вдарило, я скрикнула, але кристал не випустила…

— Алісо, — мого плеча хтось торкнувся. — Достатньо. Гадаю, ти побачила, що хотіла. Ось, випій, — демон простягнув мені склянку з якоюсь рідиною.

— Що це? — недовірливо подивилася на Еріана.

— Звичайна вода, але вона допоможе відновитися.

— А Івар де подівся? — зробивши обережний ковток подивилася на демона.

— Помчав на кордон, — чесно відповів Еріан, хоча мені здалося, що він сам до пуття не розумів такого рішення.

— Навіщо? Якщо це небезпечно, самі ж казали...

— Каже, що має особисто контролювати ситуацію з магічним фоном. Він тут головний, тож, я не можу його зупинити, — розвів руками демон. — Сказав лише, що ми з тобою тут за головних.

— Слухай, а чому ти настільки спокійно реагуєш на закриття кордонів? Я б мабуть, вже шукала шляхи найшвидше повернутися додому. Навіть по воді чи повітрю. А ти застряг тут й просто так про це говориш?

— Є речі, які ми не здатні змінити та які сильніше за нас. Цей шторм один з них. Перед силою стихію ми прості пішаки. Нам не здолати її. Та я казав вже, що це не вперше…

— Але ти — Князь. Твій народ також в небезпеці, — не могла зрозуміти його реакції.

— Повір, мені далеко не байдуже вся ця ситуація. Але те, над чим я працюю тут, заради його безпеки… Ходімо, в лабораторії сьогодні не вдасться проекспериментувати, а от на твоїй карті я можу показати кілька цікавих об’єктів та навчити розпізнавати її сигнали.

— І ти весь час мовчав! Демон! — жартівливо ткнула його в бік, геть забувши, що переді мною не Олекса, а правитель сусідньої держави.

— Ну, який вже є, — усміхнувся Еріан та протягнув мені руку.

Ми вийшли на вулицю, тримаючись за руки. Схоже, це стає традицією, але випускати його міцну долоню мені не хотілося. З небес яскраво посміхалося сонечко, й чоловік повів мене до набережної.

— Сподіваюся, ти не проти короткої прогулянці. Я люблю це місце.

— Я тільки за, бо ще не встигла як слід познайомитися з Межиріччям.

Ми вийшли до причалу та костелу, де незмінно чергувала Марфа. Побачивши нас, вона привітно помахала рукою.

— О, дітки, вітаю. Як ви?

— Добрий день, все добре, — відповів Еріан. — А як ви почуваєтеся?

— Ох, Еріане, та ти й сам знаєш, як на мене впливає ця магічна буря. Я ж не можу без своєї справи. Магію обмежили, то я вийшла на вулицю, подивитися на людей, поспостерігати. В госпіталі все стабільно. Важких не поступало.

— Радий це чути. Аліса тепер в нашій команді, ми разом працюватимемо над створенням стабілізатора. А потім, думаю, знайдемо їй містечко у вашому відомстві.

— Ти дуже талановита, Алісо. Я це одразу зрозуміла. І як захочеш, то навчу всього, що сама знаю. Рідних дітей та онуків у мене нема. А дар комусь передати треба. Тож, якщо впораєшся, то…

— Марфо, чи не зарано ви думаєте про передачу дару? — напружився Еріан.

— Мій час не вічний, любий. А дар може успадкувати не лише кровна родичка. Головне, щоб відьма була сильна та порядна.

— Дякую вам за довіру, але це велика відповідальність, — проговорила я, ошелешена словами місцевої відьми. — Та й мені б свою другу стихію опанувати. Я весь цей час навіть не здогадувалася про те, що всередині мене є ще й вогонь.

— І він палатиме так, що зможе осяяти шлях іншим, — проговорила Марфа. — Поруч Еріан. Він навчить всім тонкощам, моя люба.

— Марфо, я, мабуть, затримаюсь тут на пару днів. Якщо вам потрібна моя допомога, то покличте. Я все зроблю.

— Я можу дати собі раду, краще он за красунею приглянь, — підморгнула нам бабця.

— Вмієте ви бентежити, Марфо.

— Я кажу, що бачу, — знизала плечима відьма. — А далі справа за вами слухати мене чи ні.

— А що ще ви бачите? — зацікавилася словами місцевої провидиці.

— Що все буде добре, діти. Але кожному своє робити. Тож, не опускайте руки, працюйте, але не забувайте й про те, що життя — це не лише лабораторія. Ідіть вже, забалакалася з вами, мені ще настоянки готувати.

— Так магія же обмежена, — здивувалася я.

— Для моїх настоянок достатньо моєї власної сили, вона не залежіть від магічних спалахів.

Еріан потягнув мене далі, до парку, адже дивна розмова з Марфою, схоже, збентежила не лише мене.

— Як думаєш, що ця відьма мала на увазі, що життя — це не лише лабораторія?