Розділ 17. Еріан.

В лабораторії пролунав сигнал, що попереджав про посилення шторму. Це одна з наших з Іваром розробок, щоб захистити мешканців Межиріччя та мого Князівства від наслідків магічних спалахів.

— Що це значить? — подивилася на мене Аліса, і я побачив розгубленість в її очах.

— Спокійно. Це лише попередження. Я поряд. Помаранчевий — це середній рівень, при якому починає діяти заборона на використання будь-якої магії, — закортіло обійняти дівчину, якось підтримати, але стримався, завмерши на відстані витягнутої руки від неї.

— І як довго тепер діятиме заборона? — розгублено дивилася на мене Аліса.

— Два-три дні шторм може тривати, — якомога спокійніше відповів я. — Магічний фон в селищі сильно порушений, і на його відновлення потрібно час.

— А хто визначає силу шторму та необхідність введення обмежень? — це питання було цілком логічним, тож, я спробував пояснити якомога простіше.

— Кристали. Вони розпізнають силу шторму та зчитують фон навколо. Нам вдалося створити потужну систему датчиків для визначення рівня магічних штормів в нашому регіоні.

— Мені дуже хочеться побачити їх! — склала долоньки разом Аліса.

— Ми покажемо. До речі, завдяки технологічним розробкам Гелії магією також керувати стає значно легше. Магічний шторм мало чим відрізняється від звичайної природної бурі.

— Ага, причини виникнення тільки інші, — кивнула дівчина. — Але ж це велика робота, адже хтось має слідкувати за цими кристалами постійно?

— Авжеж. В той час як частина кристалів розташовані на перехресті наших світів, є ще так звані дистанційні та портативні датчики, за якими слідкують спеціально навчанні маги. Вони контролюють ситуацію та записують всі дані. До речі, ти вчора говорила, що твоя карта в будинку показувала прапорці, й навіть стала гарячою на кордоні з моїми землями. Це один з датчиків, що фіксують силу шторму.

— Як цікаво! — хмикнула дівчина. — То в цьому будинку раніше мешкав один з таких магів?

— Гадаю, що так.

— Здається, в Академії викладають зовсім не те, з чим ми потім стикаємося на практиці, — хилитнула головою Аліса. — Нам ніколи про таке не розповідали. Нас вчили розпізнавати силу магії, бачити магічний фон, але що зміни в його структурі можуть викликати шторми та аномалії й тим паче про кристали та датчики не говорили ніколи...

— Не поспішай з висновками, — поспішив заспокоїти її обуреність. — Ця інформація для дуже обмеженого кола магів. Такому дійсно не вчать у столиці, але для цього вас й розподіляють, щоб кожен з вас опинився на своєму місці.

— Звідки ти так багато знаєш про нашу систему освіти? — здивовано дивилася на мене дівчина.

— Мабуть, ти забула, що я також викладаю в Еларії? — схрестивши руки на грудях дивився на Алісу. — Тож, я також частина системи освіти твоєї рідної держави, — усміхнувся до неї.

— Знаєш, ще кілька днів тому я була страшенно зла через те, що мене відправили світ за очі, адже практика в столиці здавалася мені найбільшою вдачею, але тепер я розумію, що там вони всі працюють за зачиненими дверима, а тут справжня пригода й справжні випробування безпосередньо на місці подій. Тут все, до чого можна в буквальному сенсі доторкнутися. І це мені подобається! Це моє! Розумієш? Раз вже сьогодні нам не вдасться проекспериментувати, то ходімо, мені дуже хочеться подивитися на те, як визначається рівень магічного шторму поблизу кордонів! — Аліса благально дивилася на мене.

— Алісо, я не можу, бо обіцяв Івару та Оресту не втягувати тебе в небезпеку! І вчора я про це казав, що ми не підемо на кордони доки буря не вщухне! — нагадав їй.

— Але як тоді я навчуся визначити силу спалахів та зможу зрозуміти що потрібно для коректної роботи стабілізатора?

— Для цього не обов’язково лізти в епіцентр стихії. Для першого разу цілком достатньо твоєї карти в будинку. Я покажу все інше коли магічний фон в Межиріччі нормалізується. Обіцяю. Ти побачиш всі зміни які відбулися з ним під час шторму.

Аліса зітхнула та похнюпилася, знову втупившись у журнал з моїми нотатками. Але я бачив, що це все було більше показово, вивчати їх вона й не збиралася.

— До речі, а чому ти сьогодні прийшла на роботу сама? Де Степан?

— Спить, — озвалася дівчина.

— Як це спить? Він відпустив тебе саму? — така відповідь мені не сподобалася.

— Ну взагалі-то я доросла людина, мені не потрібна нянька. А він — вільний кіт: хоче спить, хоче гуляє, — знизала плечима дівчина.

— Я з ним переговорю. Так не має бути. Якщо він твій — фамільяр, то зобов’язаний бути поруч!

— Постійно? Ну, вже дякую! Не треба. Я сама можу дати собі раду, — буркнула Аліса.

— Можеш, звичайно, тільки якби все було так просто та безпечно, відьмам не призначили б фаміьярів.

— Хочеш сказати, мені зараз щось може загрожувати? До цього я якось обходилася без пухнастих захисників…

— До твого відома, фамільяри не завжди пухнасті, але вони приходять лише коли відьма приймає силу роду. Тож, все цілком природно… — почав пояснювати прості істини.

В цей самий момент двері лабораторії з гуркотом відчинилися й в приміщення влетів захеканий Івар.