Розділ 15. Еріан.

Я повернувся додому пізно ввечері й опинившись у власних апартаментах, що розташувалися на третьому поверсі нашого родинного маєтку, нарешті розправив крила. В своєму Князівстві я можу не ховати свою сутність, бути собою, хоч людська подоба за десятків років вже також стала мені рідною.

Відкрив вікно, впускаючи в кімнату прохолодне нічне повітря. З вулиці доносився тріскіт цикад та аромат ялівцю. Обожнюю свій рідний край за його неповторний рельєф та єднання з природою! Тут я можу дихати на повні груди. Ці величні гори, що кільцем оточують нашу державу та, здається, торкаються вершиною самих хмар. Вони — моє місце сили, що відновлює мене та мій магічний резерв.

День видався напруженим, через нові спалахи магічного шторму. Наша з Іваром чергова спроба створити артефакт, що зможе поглинати зайву енергію нарешті отримала підтримку зі столиці. В селище направили студентку-випускницю, яка володіє не лише природною, а як виявилося, й стихійною магією вогню. І я сам висунув пропозицію з допомоги в опануванні нової сили.

Я багато років вчителюю в Межиріччі, але сьогоднішнє заняття було геть іншим. Як й моя нова учениця. Аліса - талановита й водночас амбітна дівчина, що прагнула до нових знань, й з легкістю опанувала перші дві руни магії вогню. На моїй пам’яті мало хто на першому занятті може сформувати фаєрболи, а їй це вдалося. Хоч я бачив скільки сили вона витратила на це. Але Аліса не з тих, хто пасуватиме перед складнощами. Чимось вона нагадувала мене самого — тільки вперед. Неважливо як тобі важко чи легко. І мене приваблювала ця її завзятість.

Здається, ми з Іваром й справді не помилилися, але було ще дещо, в чому мені хотілося розібратися. Дві магічні сили, що перехрещувалися в її аурі, могли свідчити лише про те, що вона успадкувала магічні здібності обох батьків. Серед людської раси володіння магією двох стихій було дуже рідким явищем.

— Еріане! — в мою кімнату зайшов батько. Як завжди без стуку та запрошення. — Ти знову пропадав цілий тиждень в Еларії? — поцікавився він та пройшовши всередину розмістився у кріслі за робочим столом.

— Ти ж сам знаєш, що проблема з аномаліями на нашому кордоні досі не вирішена. Магію знову почало штормити. Перехід до Межиріччя поки працює стабільно, та й в самому селищі магічний фон в нормі. Але в нас краще завтра оголосити про підвищений рівень небезпеки та обмежити використання побутової магії. Ми з Іваром продовжимо роботу над стабілізатором… — обернувся до нього, відірвавши погляд від вікна.

— Це, звісно, важливо, але… Справи нашої держави хто вестиме? — пропалював мене він вогненним поглядом. — Мені здоров’я не дозволяє вже тягнути все на собі. А ти зі своїми експериментами, здається, геть забув, що правитель Князівства Чорних Гір саме ти! — ткнув він в мене вказівним пальцем. Я знав, що сварився батько більше для виду, адже саме ці всі папірці та звіти були його стихією. Він відмінно вів ці справи ще з часів коли сам стояв у главі правління князівством.

— Я працюю над безпекою й нашої держави зокрема. Магічні шторми стали надто частими, — зітхнув у відповідь.

— Знаю, тому ось візьми. Я все перевірив поки тебе не було, потрібні лише твої підписи, — протягнув він мені теку.

— Дякую тобі, — я був щиро вдячним своєму батькові, що навіть після того, як владу в Князівстві успадкував я, він все ще займався паперовими справами. — Залиш ці звіти на столі. Я перегляну сьогодні.

— Вночі працюватимеш? — невдоволено проговорив він потягнувшись до стакану з водою та зробив кілька ковтків.

— Хіба ти не за цим до мене прийшов проти ночі? — скинув одну брову я, подивившись на родича. — Якби це не було важливим, почекав би ранку. До того ж саме ти мене цього навчив колись: спочатку справи — робота чи навчання, потім розваги та відпочинок.

— Справи дійсно важливі, — кивнув той. — Але насправді я просто хотів побачити тебе. І поговорити про те, що тобі потрібна опора та підтримка, — відрізав батько.

— Не починай… — махнув рукою, вже знаючи про що далі піде мова. Стара платівка.

— Синку, Князівству Чорних гір потрібні спадкоємці. Ти у мене єдиний син. Тепер ти маєш подбати про те, щоб наш рід не перервався… Адже ти також вже не юнак.

— Я ще не зустрів свою істинну. Аби кого приводити в дім я не буду, — холодним тоном відрізав я.

— Далась тобі та істинність, — знову зітхнув батько.

— Чула б тебе зараз мама! — усміхнувся, знаючи її позицію щодо цього. — Я не порушуватиму наших традицій. Дай мені ще трохи часу, будь ласка. Розберуся з аномаліями, й присвячу час особистому життю. Обіцяю, що знайду ту, що послана мені Вищими Силами.

— Добре. Ми почекаємо ще трохи, — неохоче погодився батько. — До речі, твоя мати також не проти поняньчити онуків, а поки що відпочиває на термальних озерах.

— І правильно робить. То що в цих документах? — вирішив перейти до справ, адже з виготовленням артефакту, справді закинув бюрократичні документи та бухгалтерію.

— Треба затвердити соціальні пакети на наступний рік, — вся звітність тут, — протягнув мені зелену теку батько. — А тут всі доходні відомості та поточні витрати, — вказав на червону тонку папку.

— Гаразд, я обіцяю все переглянути та підписати. І дякую, що підстраховуєш коли мене немає на місці.

— Інакше не можна, синку. Гаразд, Еріане. Я піду. А ти не забудь відпочити. Папери до ранку зачекають, раптом що, — старий демон підморгнув й крехтячи піднявшись з крісла попрямував до дверей.