Розділ 9.

Провівши ще трохи часу на причалі та поспостерігавши за поромами, що прибували та відбували, перехожими, що поспішали кудись далі по своїх справах, ми зі Степаном вирішили пошукати таверну, щоб пообідати чи то вже повечеряти? Сонце почало схилятися за горизонт, утворивши на воді червону доріжку.

Таверна знайшлася в кінці набережній, а з тераси на даху уся центральна площа, костел та парк виглядали як на долоні.

— Як тут гарно! — промовила я, влаштувавшись у м’якому кріслі за столиком та взяла меню.

— Так, — підтримав мене Степан. Кіт нахабно влігся в крісло навпроти.

— Слухай, я не впевнена, що тут так можна, — обережно шикнула на нього. Але в цей самий момент до нашого столика підбіг зовсім юний хлопчик-офіціант.

— Вітаю, шановне панство! Раді бачити вас у нашому закладі. Сьогодні маємо спеціальну пропозицію для котів-фамільярів, — він уважно подивився на кота та усміхнувся.

— Справді? — здивувався Степан. — Вельми не очікувано. Що саме? — він навіть облизнувся та муркнув в знак задоволення.

— Свіжа риба, — випалив офіціант. — Тільки-но з річки! Вам точно смакуватиме, пане фамільяр!

— Підходить, — ліниво потягнувся Степан та знову зиркнув своїми зеленими очима на хлопчину.

— Рада, що ви з такою турботою ставитеся до мого захисника. А що можете порекомендувати мені? — поглянула на усміхненого офіціанта.

— О, то ви тут вперше, пані відьмо, — хлопчик знову усміхнувся. — В такому випадку можу також запропонувати скуштувати фірмові рибні страви. Наш кухар неперевершено готує рибу на грилі з овочами…

— Чудово, я з радістю скуштую. І ще каву з вершками, будь ласка, та щось солодке, — не стала вислуховувати всі рекомендації.

— Зрозумів. Скоро все буде, — він знову привітно усміхнувся та поспішив до інших клієнтів.

— Чи не запізно для кави? — поцікавився Степан.

— Нормально. Я часто п’ю її перед сном. Не хвилюйся.

— Ну, добре, — хмикнув кіт.

Я знову перевела погляд на площу, намагаючись розгледіти кожну дрібницю, вивчаючи деталі будинків, магазинчиків та невеликих лавок з овочами та прянощами.

За деякий час нам принесли наші страви, й коли я вже смакувала десерт, на терасу піднявся Еріан. Я мимоволі зависла, споглядаючи демона. Щось було в ньому такого, що притягувало. Чоловік обвів терасу поглядом, помітив мене, усміхнувся та підійшов до нашого столика. Відчула як серце в грудях забилося сильніше.

— Алісо, — прохрипів він. — Не очікував вас сьогодні знову зустріти.

— Я теж, — знизала плечима та поправила рукою своє волосся.

— Межиріччя крихітне, тож, це не дивина, — втрутився у розмову мій пухнастий захисник.

— І то правда, — погодився Еріан. — Ви не проти моєї компанії?

— Приєднуйтеся. Мені цікаво познайомитися трохи ближче. Ви в Межиріччі частий гість, чи не так? — схиливши голову на бік, подивилася на демона.

— Маєте рацію. Ми співпрацюємо з Іваром, й дуже тісно, — чоловік всівся на сусідньому зі мною кріслі. — А ви тут нещодавно? Марфа казала, що ви студентка.

— Вчорашня студентка, — підтвердила я. — Отримала сюди розподіл й завтра ми зустрічаємося з Іваром, обговоримо мої обов’язки. Я практикую цілительство…

— Дивно, але ваша аура, гм… інша…

— В якому сенсі? — не зрозуміла я, адже ніхто раніше нічого такого мені не говорив.

— В прямому. Тільки не бійтеся. Це особливість мого народу. Ми читаємо аури та душі. Так от, у цілителів  аура переважно блакитна, а ваша… Зачекайте хвильку… — демон уважно дивився на мене, з’єднавши свій погляд з моїм. — Справді є частка природної магії, але також у вас присутня інша Сила, хоч поки й неактивна. Ви щось про це знаєте?

— Та ні, — знизала плечима. — Хоча… Моя магічна книга вже вдруге натякнула на вогонь всередині мене. Але що це значить я гадки не маю, — чомусь вирішила бути з ним відвертою.

— Вогонь, — повторив демон. — Схоже на це. Його сила ще спить. Якщо раптом захочеться його розбудити, звертайтеся. Це моя основна стихія, до речі.

— А що потрібно для цього? — кліпнула я, усвідомлюючи почуте.

— Нічого особливого, але потрібна місцевість, де немає нічого, що можна підпалити ненароком.

— Знаючи мене, я точно щось спалю, — буркнула у відповідь.

— Ну, ви цим мене не здивуєте, Алісо. — Практика магії Вогню не обходиться без таких казусів, але чим більше практики, тим ви станете сильнішою.

— Гаразд, я приймаю вашу пропозицію, — відмовлятися від такої удачі було б дуже нерозумно з мого боку.

— Радий співпраці, Алісо. Гадаю, ми завтра побачимося у приймальні Івара, а от після зборів в сільраді можемо присвятити годинку заняттям.

— Домовилися.

Це точно все в реальності відбувається? Я не сплю? Саме зараз до мене прийшло усвідомлення, що моє життя відтепер змінилося назавжди. По-перше, я вже не сама. Будь-яка істота — це відповідальність. І хоч Степан переконує, що то він мій Захисник, насправді і я його також. А ще тепер мої рішення цілком мої. Немає поруч Кароліни, Олекси й навіть Ореста… Проте вже є Івар, Марфа й навіть Князь демонів. Крутий віраж долі. Та чи вистачить мені сил та розуму впоратися з новими випробуваннями?