Розділ 6.

Івар запалив дрова у пічці, й кімната наповнилася приємним теплом, зашипіла вода в чайнику, а я мовчки спостерігала за кожним рухом чоловіка.

Отже, вовкулака, любить природу й поповнює свій резерв магічних сил від дерев. Цікаво!

Івар дістав з шафки коробочку з чаєм, сипнув у розписаний квітами чайничок заварку та залив кип’ятком, витягнув чашки та поставив на стіл, додавши ще й вазочку з печивом.

— В цій хаті є все необхідне, але раптом вам щось знадобиться, просто дайте знати, я дістану, — прокоментував чоловік, влаштувавшись навпроти мене.

— Дякую, — проговорила я.

Я була настільки вражена всім, що відбувалося, що геть розгубилася й забула про те, що взагалі не мала бажання їхати в цю глушину.

— Пан Орест просив мене вам дещо передати, — згадала я про маленьку коробочку, яку витягнула з кишені рюкзака.

— Вельми вдячний. Так, ми з професором домовлялися про один дуже рідкісний артефакт, що виготовляється лише в лабораторії Едварда…

— Нема за що, — знизала плечима, спостерігаючи, як вовкулака ховає в кишеню коробочку.

Ех, звісно, я не розраховувала, що мені його покажуть, але тепер стало дуже цікаво, що ж це за рідкісна штука така.

— Алісо, ви трохи збліднули. Мабуть, втомилися з дороги, а тут ще я нав’язався. Івар піднявся. — Відпочивайте.

— Ви не заважаєте, Іваре, — проговорила у відповідь. — Я просто не очікувала такого. І чай дуже смачний, — налила собі ароматний напій та зробила обережний ковток. — Як у бабусі. Вона зналася на приготуванні різного чаю з трав та ягід.

— Впевнений, вона навчила й вас цього ремесла.

— Чогось встигла, а щось я вже вивчала сама.

— Розумію.

Він перевів погляд у вікно. Дощ лише посилився, небо було затягнуто сірими хмарами, здійнявся вітер.

— Мабуть, я дійсно піду, Алісо. Негода розігралася не на жарт. В холодильнику є продукти на кілька днів. Я зробив закупи, тож, сьогодні краще не виходьте з дому.

— Дякую за турботу, але мені так незручно, що ви стільки витратили на мене.

— Це умови контракту з Академією, — посміхнувся Івар. — Тож, не соромтеся. Надалі ми обговоримо з вами заробітну плату та інші умови.

— Гаразд, — кивнула я.

Про таку щедрість я чула вперше, ніхто ніколи не згадував про подібне. Чи то мені справді пощастило витягнути щасливий квиток?

Івар ще раз посміхнувся та поспішив піти, накинувши на голову капюшон куртки.

Я ж допила чай, вимила посуд й вирішила розібрати свої речі.

Першим ділом розпакувала книги, обережно розставивши їх на полицях. Але коли я взяла до рук бабусин томик, під моїми пальцями пробіг немов електричний розряд, я ледь не випустила книгу, коли вона сама собою відкрилася, зашурхотіла сторінками, а потім, як й минулого разу, з’явився надпис:

— Вогонь всередині тебе, Алісо.

— Що це значить? — тихо запитала я, машинально торкнувшись рукою бабусиного кулона.

— Твоя сила прокидається, — з’явилася ще один рядок.

— Яка ще сила? Я вже прийняла Силу Роду, — проговорила до неї.

Книга знову зашурхотіла сторінками.

— Це не все. Ти маєш прийняти також свою другу сутність, Алісо. Щоб підкорити стихію вогню, знайди наставника…

І книга знову замовкла. Тобто, я просто її захлопнула.

Чортівня якась! Я п’ять років вивчала природну магію, вчилася варити зілля, зцілювати людей, а тепер мені кажуть, я що маю підкорити стихію вогню, одну з найнебезпечніших у нашому світі!.. Ще й доволі рідкісну. На факультеті бойової магії, де її вивчали, вчилося лише троє хлопців. Ну, дякую, за спадок, бабусю!

Стоп. Але ж… Бабка моя наче не володіла нічим подібним. Я ніколи не бачила та не чула від неї про цю стихію. Тоді хто? Але відповідь була на поверхні.

Магічні сили дитина успадковувала або від батьків, або від бабусь та дідусів. І якщо про свій рід по лінії матері я знала, то ким були мої пращури з боку батька досі залишалося загадкою.

Мати свою я не пам’ятала, вона померла від невиліковної хвороби, коли я ще була малою. Бабуся про батька не любила говорити. Колись згадала тільки те, що він любив виклики та працював на Верховного Мага. Але нічого конкретного жодного разу я не почула, як не намагалася. Отже, він міг бути тим самим вогневиком.

То, може, прийшов час відновити пошуки інформації? Тепер ніхто не зможе заборонити мені дізнатися правду!

Погортавши знову книгу, я впевнилася в тому, що більше вона не націлена ділитися зі мною інформацією, тож, поставила її на полицю й взялася розпаковувати решту речей.

Кімната наповнилася затишком та знайомою енергетикою. Я посміхнулася. Може, я дійсно зможу тут адаптуватися?

 Івар не обманув: в холодильну справді виявилося чимало всяких продуктів й навіть напівфабрикатів, тож, я взялася за приготування обіду.

До вечора я повністю облаштувалася в хаті, зазирнула в кожен закуточок й навіть взялася вивчати карту світу, всівшись просто на теплу дерев’яну підлогу посеред кухні-вітальні та закутавшись у теплий плед. Кінець весни видався дуже прохолодним, тож, я тішилася тому, що тут є тепла пічка та затишна ковдрочка.