Розділ 2.

Опинившись у своїй кімнаті в гуртожитку я зітхнула та обвела її поглядом, підійшла до полиці з книгами, торкаючись обкладинок. Обурення від незгоди з таким розподілом раптово згасло, натомість на душі стало якось зовсім паршиво та сумно, хоч вовком вий.

П’ять років я провела тут. Звикла до метушливого ритму міста, до цієї кімнати, до незмінної тітки Кароліни, що чергувала на вході в наш гуртожиток. Справжній вік цієї відьми ніхто не знав, а на вигляд їй було не більше сорока. Кароліна мала відмінну пам’ять та знала кожного студента, вміла бачити аури та розрізняти обман. Повз неї непомітно не проскочить навіть миша… А ще з нею завжди можна було поговорити по душах, отримати тепле слово підтримки в потрібний час.

Я взяла з полиці стару потерту бабусину магічну книгу та всілася на ліжку. Ця річ ще берегла в собі відчуття рідного дому та була наповнена особливою енергетикою.

Збирати речі зараз мені не хотілося. Ще є час, встигну.

Вивчення нових рецептів або заклять заспокоювало та відвертало мою увагу від рутини. Я любила вчитися та вдосконалюватися.

Ось тільки магічний том нашого роду, на відміну від тих видань, що я брала в академічній бібліотеці, не завжди хотів ділитися такою цінною інформацією. Часто відкривалися геть порожні сторінки, або траплялися чудернацькі поради чи заговори. Але я не здавалася у спробах опанувати впертий артефакт. Все ж таки — він перейшов мені у спадок після смерті бабусі.

— «Вогонь всередині тебе» — магічний том сам по собі відкрився на рандомній сторінці та на ній з’явилися хвилясті вогненні літери.

— Вогонь всередині тебе, — прочитала я ще раз цей рядок. — І що це значить? — спитала вголос.

— Не відштовхуй поклик, — з’явилося нове повідомлення.

Невже це книга зі мною листується? Вперше подібне бачу. За всі роки навчання жодного разу такого не було та й взагалі про таке листування не згадували навіть.

Я спробувала перегорнути сторінки, але книга вперто поверталася до цієї, де все ще були вигравіювані ці заповітні слова.

Дивина якась. Я захлопнула книгу та відкинулася на спину, заплющила очі, пригадуючи вчорашню церемонію магічного розподілу на роботу.

Всі випускники нашої славнозвісної Академії Магії зібралися у великій залі, прикрашеній у традиційні фіалкові кольори — фіранки на вікнах, наші мантії, й навіть магічні світильники — все це надавало церемонії особливої урочистості.

На сцені встановили спеціальну трибуну, виготовлену з темного дубу, на який лежав старовинний артефакт, так звана «Книга шляхів». Саме він визначав долю випускників від самого дня заснування навчального закладу. А це, на хвилиночку, найстаріший та найпрестижніший виш нашого світу. Вступити в Академію непросто: тут суворий відбір, та й потім ніхто не дає розслабитися чи знехтувати теоретичними або практичними заняттями.

Цього року у доросле магічне життя вирушало двадцять п’ять студентів, й увага всіх була прикута лише до нас. Першокурсники дивилися нас з захватом та водночас мрійливо, а четвертий курс занадто розслабився, адже вирішили, що останній курс все одно вже нічого не змінить, й вже за рік тут стоятимуть вони. Але ці сміливці навіть не підозрюють, що вже на осінній сесії залишиться рівно половина, лише ці, хто справді вартий отримати диплом та ліцензію мага, або відьми.

Ми з Олексою та іншими хлопцями та дівчатами стояли в першому ряду. Він чи не єдиний, хто всі ці роки терпів мої вибрики та мій вибуховий характер, тож, отримав право називатися кращим другом.

Заграла урочиста музика, й в залу під гучні оплески зайшли викладачі та піднялися на сцену.

З промовою до всіх звернувся Пан Орест, але я не слухала його, занадто манила мене Книга Шляхів, на якому була зосереджена вся моя увага. Той самий артефакт, що надавав кожному випускнику заповітний конверт з направленням на роботу, якимось чином визначаючи ідеальне місце та фах.

Нас почергово почали викликати.

Із завмиранням серця я спостерігала за цим, як сторінки стародавньої книги немов потоком вітру перегорталися самі собою, при цьому вони ще й підсвічувалися золотистим сяйвом, а потім тихий приємний голос казав:

— Поклади руку на цю сторінку.

Ще за мить Книга знову шелестіла сторінками, а потім один з аркушів складався конвертом, у якого з’являлися прозорі крильця, він облітав залу й повертався чітко в руки випускника.

Все те саме відбулося й коли я сама піднялася на сцену та стала біля трибуни. Під моєю рукою пробіг немов електричний розряд, конверт склався, зробив коло навколо зали й повернувся до мене.

— Дякую, — лише й проговорила я.

Під оплески повернулася назад та встала поряд з Олексою, який вже також отримав свій конверт.

Коли церемонія завершилася, всіх запросили до їдальні, де на нас чекав святковий бенкет. Такі заходи я терпіти не могла, тому втекла звідти при першій ліпшій можливості.

— Чудна, тобі чого тут медом намазано в цій кімнаті? Танцювала б разом з усіма до ранку, — нахмурилася тітка Кароліна, коли я влетіла в гуртожиток.