Розділ 1.

— Що це таке? — я дивилася на ректора нашої Академії Магії, пропалюючи його гнівним поглядом. — Ви обіцяли нам розподіл на роботу за рівнем сили та навичок, а це як розуміти? — кинула жовтий конверт на його стіл й тепер спершись на останній свердлила чоловіка гнівним поглядом.

— Алісо, це і є ваше направлення на роботу, — впевнено та спокійно відповів пан Орест. — Присядьте, будь ласка, — м’яко додав чоловік й показав рукою на чорне шкіряне крісло.

— В цю глушину? — я плюхнулася в нього та зітхнула. — У цьому Лихим забутому селі Межиріччя на кордоні з Князівством Чорних гір, про магію, напевно, давно забули! Що мені там робити? Коровам хвости крутити?! — продовжила гніватися.

— От ви й розкажете місцевим, що відьма в господарстві знадобиться. У вас в роду сильні відьми-знахарки були. Де ще стихію землі приборкувати, як не в селах? А людей кому лікувати, як не справжнім цілителькам? — схилив голову на бік професор природної магії. Він залишався абсолютно врівноваженим. Невже був готовий до подібних претензій?

— В столиці! — брякнула у відповідь. Адже розраховувала саме на це. Я мріяла залишитися працювати в Гелії — столиці нашої держави. Сама ледь видерлася з провінції. В Еларії немає інших великих міст, а мені затісно, потрібно більше простору для власних експериментів й досліджень!

— Алісо Чудна, ви, мабуть, забули, з ким розмовляєте, — подивився на мене сивоволосий, втомлений чоловік. — Це вам не ринок. Розподіл був магічним, ви ж особисто вчора були присутні на церемонії, тож, цей конверт ви першою й відкрили. Я сам не знаю, як точно працює ця давня магія, але це непорушна традиція Академії: кожен випускник нашого закладу завжди опиняється на своєму місці. Повірте мені! Помилок жодного разу не було.

— Значить саме зараз система дала збій, — не відставала я. — Можна мені інший конверт? Будь ласка! — склала долоньки разом та благально подивилася на Ректора.

— Алісо, розмову завершено, — карбуючи кожне слово додав пан Орест. — Ви маєте завтра зранку вирушити до Межиріччя. Рівно о восьмій ранку відправляється пором від Центрального причалу. Не запізнюйтеся.

Шумно видохнувши, я квапливо покинула кабінет Ректора Магічної Академії.

Знущання якесь, чесно слово!

— Алісо, — зустрів мене в коридорі однокурсник Олекса, на якого я мало не налетіла. — Ти чого так бісишся? Що там у тебе?

— Мене. Відправили. В глухомань! — відокремлюючи кожне слово прошипіла я.

— Та не може бути! Ти ж одна з найкращих! — не повірив хлопець.

— Сам поглянь, — протягнула йому клятий папірець.

— Реально. Селище Межиріччя. Кордон з Князівством Чорних Гір. Капець. Співчуваю, подруго.

— А я про що. Тобі хоч пощастило? У тебе що в конверті?

— Я залишаюся в Гелії. Мене відправили в лабораторію Верховного мага нашої могутньої держави, пана Едварда, — не без гордості в голосі заявив мій однокурсник.

— Щасливчик, — я опустилася прямо на паркетну підлогу біля кафедри артефакторики.

— Пан Ректор казав, що обирає майбутнє місце роботи якась особлива магія. То, може, тобі дійсно там сподобається? — несміливо проговорив друг.

— Олексо, хоч ти не починай. Я стільки зусиль доклала, щоб вибратися в місто. Все життя провела в селі. Ні, я дуже люблю природу, люблю запах свіжого сіна, й бабусю свою дуже люблю. Вона змогла й мене навчити своєї майстерності, пояснила все про трави, настоянки, навчила лікувати людей. І я вдячна їй. Правда. Тільки я хочу розвиватися, розумієш?

— Може, твоє покликання якраз розвивати свій дар там, де він найбільше потрібен? — несміливо проговорив Олекса.

— Ти точно знущаєшся, а ще друг називається! В тому прикордонні або вже є свої відьми, або вони вже й забули, що магія в Еларії все ще існує!

— Алісо, послухай. Ми з тобою п’ять років за однією партою просиділи. Ти точно впораєшся з тими, хто втратив віру в магію. Правда, — він міцно обійняв мене.

— Ох, — знову зітхнула я, відчуваючи як до горла підступає грудка. Ледь стримувала сльози. Не хотіла показувати розпач й слабкість. — Дякую за віру в мене, — нарешті прошепотіла я.

— Ти завжди можеш на мене розраховувати, — він поклав руку на моє плече. — І просто прийме цей розподіл, як цікавий досвід. До того ж цей робочий контракт не на все життя, а лише на рік. Далі зможеш обрати вже самостійно свій подальший шлях.

Я лише кивнула, стискаючи в руках нещасний конверт.

Я — дипломована відьма, й так, я — бунтарка та люблю магічні експерименти. Після одного досліду навіть довелося відбудовувати лабораторію, а мені погрожували відрахуванням. Але тоді за мене вступився сам пан Орест й дозволив завершити навчання.

— Ну, що ж. Раз мені не залишилося вибору, то доведеться вступити в цю гру, але за власними правилами. І якщо село мене відштовхне, в чому я навіть не сумнівалася, то сам Князь Чорних Гір буде благати, щоб одну дуже добру та розумну відьмочку повернули назад в столицю Еларії…

Вітаю, друзі!  Ми починаємо нову пригоду:)

Відьмочка Аліса чекає на ваші вподобайки та коментарі)