III - Я піду сам.

 "Якщо у вас тупі сусіди, то це біда"

  - Годі, годі, Люсьєн! Я тебе попереджала!!

Незважаючи на вереск та занепокоєння, він поклав слухавку.

Може йому кинути цю роботу?

 У багатьох немає цих речей, але йому цього хотілося. Свобода, велика машина та свіжий кисень.

 Не той кисень, котрий їм вколюють, котрий треба приймати за дозуванням. Після цього багато людей почувають і виглядають так ніби їм потрібна швидка аутопсія. Чомусь зараз Майк зрозумів, що навіть якщо і знайдуть цього Робертуса Банді, аутопсія йому не світить. Навіть різникам не роблять аутопсії чи гарного суду.

 А якщо б він сам щось зробив ?

Він би сконав у в'язниці, бо смерті б йому не дали.

  - Чорт, здається в мене очі червоні. Певно, щось зі...

Її перебили.

  - Ну, ти ж баба.

 Люсі загиготів.

  - Клепки я бачу нема! Певно..лак для волосся, якщо подумати...

  - А ти сокиру опусти і тоді піди до...

Хлопець подавився.

 "Від такого життя реально захочеш вдавитися."

  - Я випью води.

 Майк оминув їх. Він трохи змарнів.

 "Там на усьому є відбитки, але чогось не вистачає. Майку, тобі треба бути тут. Майку, якщо їх кілька це усе поміняє."

 Люсьєн ще не розумів, що могло щось статись. Схоже сьогодні тільки він, він один на один з роблемою, бо Майк не бажав втягувати у це Діондру.

 "Серед світів буде темно"

 Багато часу пройшло, але Майк Норн пам'ятав, що раніше у їхніх народів було дещо більше. Може навіть більше..ніж особиста гідність, власне ім'я, чи та велика добра слава... Так, то була свобода.

 Він знав, які були наслідки й знав, як їх родини вели війну.

Ще тоді у них була дійсно сила та мораль, мораль, яка була потрібна цьомц суспільству. 

 Адже тоді вони вели ті війни тихо та хоробро. Незважаючи на холод стоячи, мовчки, виносячи усе. Вони стріляли навіть не з колін, навіть не лежачи, пересуаючись то тут..то там, щоб не потрапити під "постріли та вибухи газу". Хтось вигравав, а до когось завітала смерть.

 Діондра відштовхнула Люсьєна. Голова блондина майже потрапила у канапку з рожевим кремом.

  - ЧмАк... Завтра, думаю треба перефарбуватися. Ви ж не проти, що я тут ?

А то куди я піду проти ночі, тим паче скоро червоний понеділок.

 Майк Норн відвернувся, намагаючись не закривати очі, він міцно стис вуста.

  - Та щоб тебе! Мені вже терпець уривається, нащо ця сокира взагалі тут? Валяється!? Це яким дурним треба бути, щоб у ванну його сунути, ну я просто фігію від...

 Він порушив тишу, коли Діондра замовкла :

  - Я думав її вже прибрали.

  - Та ні. Тереза б не встигла когось послати, а сама  я  б до неї не поперлася. Чи ти вважаешь в мене багато часу?

  - Тобі краще не виїзджати за межі, Діондро.

 Люсьєн позіхнув.

  - Слухайте у вас тут якийсь дивний, такий млісний запах. Такий самий, як ті солоні огірки з ад...

 Все ще поглядаючи на сокиру в своїх руках, дівчина засичала :

  - Пакуй свої бебехи і гуляй звідси!! Пішов!

Люсьєн її успішно проігнорував :

  - Може ви на другому поверсі вікно не замкнули ? Бо я ледве не не стукнувся з вашими сусідами, де вони беруть одяг? Схоже, що на мусоровозі.

Майк пробурмотів :

  - Вікно позаду й справді було тріснутим, але провітрювали ми вчора. Все було гаразд. Скажи, а скільки там було сусідів? Кількість людей... зросла?

 Почувся різкий нарастаючий шурхіт. Все стихло.

Люсьєн побілів, родич Діондри трохи нахилив голову і не відповідаючи поліз до столу. Вже вже був на колінах, коли почувся... Шшурх!

 Звук пролунав ще один раз. Відразливий тріск тепер не стихав.

 Скупчення повітря почало розвертатися та линуло у їхньому напрямку. Спочатку Діондра подумала, що це просто жарт, вона дуже часто недооцінювала Люсьєна та його "чуйку", але хлопець реально виглядав переляканим і якимсь немічним.

 Вона звернулась (з великим сумнівом) до чоловіка :

  - Це ж не Хмерд? Вони ж живуть тільки біля людей.

 Сокиру наче вирвали, а потім вона піднялася угору над їх головами.

 "Схоже сьогодні я вже нікуди не піду."

 Люсьєн заверещав та схопився за стілець.

 P. S. хмерд - не бабайка. Мені ще треба декілька днів, щоб прописати персонажа.