I - Наречений, який втік.

 Дівчині неабияк поталанило, вона знайшла туфлі. Не просто туфлі, а саме те що потрібно, такий собі ідеал. Чоловік тим часом, мугикаючи щось під носа, неквапливо поливав фікуси.                                                Якщо придивитися трохи точніше, можно було подумати, що на паростки хтось виблював чи просто вилив картопляне пюре. Хоча і те і те було значно приємніше, ніж ця "рослина."                                               Чоловік й гадки не мав, як фікус міг виглядати ніби зів'ялий Егинорейнброу.              

"Можливо це такий новий карликовий вид".        

Сьогодення було нормальним, навіть незважаючи на те, що вони тільки тиждень як помінялися місцями. Його чомусь почав турбувати лад у домі, а її все частіше не було вдома. Звісно, вона не ходила на побачення, вона навіть не полювала на них... Але він, як розумний чоловік, думав про це та слідкував.                                                        

 Недалеченько, прямісінько у зоні доступу промайнула світла шкіра, волосся його улюбленного кольору було скуйовдженим, на щоках дівчини була тоналка. Сльози чи щось більш схоже на блискучий гель були розмазані.                                                  

  - Все ок?                                                      

 Щось нерозбірливо та тихо. Молода особа вже знову була у ванні.                      

"Хоч не репетує"                                          

  - Міг і не робити млинці. Розумію для тебе це проблематично, тим паче ти запізнюєшся.                            "Іноді корисно не піти на роботу, або прогуляти декілька годин. Страшніше тоналки може бути...тільки, коли у тебе у зубах застряне щось людське. А це не має повторитися, любонько."                                    Він вирішив, що краще за все буде тільки змінити розмову. Безпечніше.                    

 Ми обидва незвичайні й дуже часто не думаємо один про одного.                                

  - Це був матюк, любонько?                              

"Краще б промовчав."                                    

 Усе одно ані звуку.                                        

  - Візьми мою кредитку. Так буде краще.            Він спохмурнів, він реально не хотів брати кредитку. Жіночу кредитку.

 Що може бути краще, коли майже дружина впихує непотрібну картку.                                  

Розвага для дурнів.                                              

  - Знаєш, іноді треба подумати, що для нас означає розставання. Такі думки на краще.        

Звук зламаної шпильки.                                      

 Йому дедалі більше кортіло чкурнути на верхній поверх та пробити собі голову... чимсь важкеньким.        "Добре, що ти ще не усі мізки мені задовбала."                                                        

  - Пояни, чого знову сумна?                            

  - Та вона знову почала мені розповідати жахачки, а ти усвідомлюєш, що ці її жахи псують психіку... Усім на районі, а їй поцимбалах.                                                        

 Стайлер видав шипіння, вімкнулася вода.          

  - Чому ти розпочала про розрив стосунків? - чоловік дуже намагався, щоб його брови не супилися та не луснули.                              

  - Хотіла дещо прояснити.                                            

  - О...Треба звалювати. Почекай, Діондра, знаєш ... поки не виходить... В мене тут запонка випала.