Зранку ми прокинулися ще до дзвінка будильника, а враховуючи те, що дорога до роботи у нас сьогодні займе втричі менше часу, аніж зазвичай – в нас була можливість поспати довше. Навіть незважаючи на шум машин, які всю ніч їздили попід вікнами я чудово виспалася і почувала себе як ніколи бадьоро.
Швиденько прийнявши душ пішла на кухню, щоб допомогти пані Марії приготувати сніданок. Так добре і тепло на душі було від спілкування з цією милою жінко. Невимушені розмови, сонячна погода за вікном, смачний сніданок і приємна компанія – все це сприяло чудовому настрою з самого ранку. Тож я сьогодні була повна рішучості та оптимізму і йшла на роботу з впевненістю, що стажування я пройшла вдало і вже зовсім скоро я буду повноцінним працівником, а головне зможу заробляти гроші, які такі потрібні для лікування найдорожчої мені людини.
Дорогою на роботу ми з Ірою насолоджувались красою архітектури та прекрасним літнім ранком, вдихаючи на повні груди чудові аромати літніх квітів та кави, якими були наповнені вулиці міста. Як це чудово, йти ось так на роботу, не поспішаючи, маючи можливість побачити всю красу, яку не помічаємо за шаленою щоденною метушнею. Так цікаво було спостерігати за тим як місто прокидається і наповнюється бурхливим потоком людей та машин, що ми незчулися як прийшли до місця призначення.
День видався надиво спокійним, відвідувачів сьогодні було менше аніж зазвичай, тож було достатньо часу на відпочинок.
Після обіду мене запросили в кабінет і в той момент вся моя ранкова впевненість просто зникла без сліду. Серце виривалося з грудей від хвилювання, а ноги ледь не підкошувались. Легенько постукавши відчинила двері і заглянула всередину:
- Можна? – несміливо запитала
- Так, звісно. Проходь. – обличчя Оксани Ігорівни було наче кам’яним і я не могла прочитати з нього жодної емоції.
Жінка завжди була досить строгою та не надто емоційною, але завдяки таким рисам характеру їй вдавалося чудово контролювати роботу закладу та персоналу і мати неабиякий авторитет і повагу серед працівників.
- Що ж, розказуй, як тобі у нас? Не передумала тут працювати? Багато хто думає, що робота офіціанта є легкою і не потребує особливих зусиль, а спробувавши далеко не всі витримують шалений ритм.
- Так, робота і справді не з легких, але я вже почала втягуватись у процес, тож зараз вже суттєво легше, ніж у перші дні.
- Це дуже тішить. А як питання з житлом? Тобі вдалося його вирішити чи будеш добиратися з дому?
- Поки буду добиратись з дому. – понуро опустила голову, згадуючи сьогоднішній чудовий ранок.
- Зрозуміло. Загалом мені подобається як ти працюєш, тому – вітаю тебе в нашій команді! Наступні два дні можеш відпочивати, а тоді до праці. На сьогодні також можеш бути вільною, думаю дівчата справляться тут і без тебе.
- Дуже дякую вам! – мало не викрикнула я від радості. Від щастя мене просто розпирало зсередини і я ледь стрималася щоб на емоціях не обняти жінку напроти.- Обіцяю, що я вас не підведу!
Я вже зібралася йти, але Оксана Ігорівна зупинила мене:
- Це ще не все. Кожна робота повинна бути винагороджена, тому підійдеш на касу, там для тебе дещо є. Гарних тобі вихідних!
- Дякую Вам! Всього доброго! – ледь видушила з себе, бо всередині був справжній вир емоцій. Оце так! Я навіть не сподівалася на таку щедрість, що вже сьогодні зможу отримати свої перші гроші. Знаєте це відчуття радості, коли ніби крила за спиною виростають? Ох, ці відчуття і гордість за себе не описати словами!
На касі мені видали невеличкий конвертик, я міцно зжала його обома руками і навіть чомусь побоялась одразу заглянути всередину. Швиденько попрощалась з дівчатами і окрилена вибігла на вулицю. Хотілося співати і танцювати, кричати на весь світ яка я щаслива: щойно мене прийняли на роботу! В такому віці будь які досягнення відчуваються особливо гостро, адже це перші кроки в дорослому самостійному житті, тож мої такі бурхливі емоції не важко було зрозуміти.
Вже на вулиці я наважилась зазирнути в конвертик і побачила там декілька купюр. Ого! Я навіть не чекала, що заробітна плата буде такою щедрою!
У мене було ще більше двох годин до наступного автобуса, тож я вирішила прогулятись містом в напрямку до моєї автостанції. І це було чудовим рішенням, адже літом у транспорті було настільки жарко, що прогулянка на свіжому повітрі, хоч навіть і під палючим сонцем здавалася просто блаженством.
До автостанції я дійшла досить швидко і у запасі було ще декілька хвилин, тож по дорозі я вирішила зайти у кондитерську. Так хотілося потішити рідних смаколиками та ще й відсвяткувати такий важливий день. З вибором я не сумнівалась ані секунди: по центру вітрини стояв мій улюблений Київський торт. Такою смакотою ми балували себе вкрай рідко, але сьогодні можна!
Поки продавець пакувала мою покупку я стояла замріяна і думала про сьогоднішній день, як раптом почула збоку знайомий голос:
- Оце так зустріч! Навіть не надіявся, що ми ще колись зустрінемось! – поруч стояв той самий Олександр!
Я була настільки приголомшена такій несподіваній зустрічі і стояла як вкопана, не змігши видушити з себе бодай слово. Продавцеві довелося двічі озвучити суму моєї покупки, щоб я нарешті прийшла до тями. Тремтячими руками знайшла в сумочці невеликий конвертик і простягнула гроші.
І аж тоді змогла промовити ледь чутне:
- Привіт.
І від чого я так розхвилювалась? Такої зустрічі я точно не чекала, але ще більше не чекала такої своєї реакції! Ну просто наче мозок відключився і пішов собі по справах, а тіло так і залишилось стояти на місці! Дуже дивні відчуття.
- Сьогодні щось святкуєш? – знову першим заговорив хлопець.
- Еммм... щось типу цього. – почервоніла як буряк. І від чого???
- Зачекаєш мене хвилинку? Я швидко.
- Угу... – Відійшла ближче до дверей. І справді, не дуже зручно спілкуватися під самим носом у продавця та ще й створюючи чергу.