Розділ 5 . Про пушинку

Біла хмаринка на лапках

Вона з’являється тихо, немов перший сніг,

Що впав на траву серед темної ночі.

Пушинка не знає важких і швидких доріг,

Вона — наче мрія, що дивиться в очі.

Її біла шубка — то ніжність сама,

Немовби з бавовни чи з хмар її пряли.

У серці її не буває зима,

Яку б ми навколо себе не мали.

​Сестра та опора

З Анісою разом вони, як два полюси:

Одна — мудра мама, а інша — мов казка.

Пушинка додає в цей дім краси,

В її кожнім русі — спокій і ласка.

Вона не претендує на першість в сім’ї,

Їй добре у затінку сестринської слави.

Пушинка плекає секрети свої,

Гортаючи дня золотисті октави.

​Граційна мрійниця

Вона може годинами в вікно споглядать,

Як вітер гойдає старі верховіття.

Пушинка вміє так щиро мовчать,

Що чути, як плине в саду багаття...

Багаття із квітів, із сонця і трав,

Які вона любить вдихати щоранку.

Хтось інший би бігав, хтось інший би грав,

А вона — королева німого серпанку.

​Пухнаста вихователька

Малята — Рижик, Нікис і Мурзя —

Люблять встромити носи в її хутро.

Пушинка для них — як м'яка дивізія,

Що гріє і ввечері, й дуже-дуже зарання.

Вона не сварить їх за ігри палкі,

Лиш лапкою м’яко поправить вушко.

Її почуття — як джерела дзвінкі,

Що шепочуть малим: "Засинай, моя душко".

​Біла тінь у нічному саду

Коли сонце сідає за далекий поріг,

Пушинка стає майже зовсім незрима.

Вона обійде сто знайомих доріг,

Які не помітить ні пісня, ні рима.

Тільки мигоче хвостик м'який,

Як прапор чистоти у нічній таїні.

Вона знає кожен куточок тривкий,

Де сняться котам найсолодші пісні.

​Пушинка та її особливий дар

Кажуть, що білі коти — то на вдачу,

Пушинка ж для нас — це дорожче за скарб.

Вона ніби бачить людську непередбачу,

І додає до життя світлих фарб.

Коли вона поруч — зникає тривога,

Бо в білій шерстинці захований мир.

Вона — як пряма і спокійна дорога

До затишку, де кожен — власний кумир.

​Урок вмивання від майстрині

Кожна ворсинка в неї — ідеальна,

Пушинка не терпить пилу чи плям.

Її чистота — це краса театральна,

Приклад усім нашим меншим братам.

Вона вмивається довго, старанно,

Ніби готується до прийому царів.

І сонце на ній виблискує рано,

Даруючи блиск білосніжних дарів.

​Сон на м'якій подушці

Вона знає точно, де найм’якше у хаті,

Де плед найтепліший і подушка пухка.

Там дні її проходять багаті,

І мліє від щастя її лапа м’яка.

Пушинка згортається білим зефіром,

Дихає рівно, сопе уві сні.

Вона насолоджується власним миром,

Що квітне в душі, як весна на весні.

​Пушинка та Пушок 

Як зійдуться поруч брат і сестра,

То вийде картина — дорожча за все.

Це наче вогонь і туманна пора,

Що вітер у степ за собою несе.

Пушок її захистить від усього,

Пушинка ж йому замуркоче спокій.

Не треба нікому у світі нічого,

Коли є такий союз у глибокій.