Розділ 3 . Про Анісу

Ранкова перевірка 

Ще сонце не встигло торкнутись дахів,

Як Аніса вже вмилася, чисто сія.

Вона обійде всіх своїх дітлахів,

Перевірить, чи спить ще котяча сім’я.

Торкнеться носиком кожного вушка,

Муркне тихенько: "Вставати пора".

Для неї і світ, і м’якенька подушка —

Це все її власна, щаслива гора.

3. Уроки полювання

Вона не кричить, вона просто зорить,

Як діти вивчають науку життя.

Аніса покаже, як треба в ту мить

Завмерти, забувши про всі почуття.

Як мишу відчути крізь стіни і час,

Як правильно спину дугою звести.

Вона — наче мудрий, старий іконостас,

Що вчить малюків у любові рости.

Спокій матусі 

Коли малюки розійдуться у грі,

І дім здригається від їхніх стрибків,

Аніса сідає в вечірній порі,

Не слухаючи їхніх дзвінких голосів.

Вона вже все знає, вона вже пройшла

Цей шлях від пушинки до дорослих доріг.

Вона — як фортеця, що захист дала,

Оберіг від тривог і холодних снігів.

Аніса та її брат Пушок 

Коли вони двоє сідають в саду,

То схожі на казку із давніх часів.

Вона пам'ятає кожну біду,

Яку він з нею колись розділив.

Пушок — її опора, рудий і міцний,

Аніса — граційна, немов полотно.

Їхній союз — це спокій нічний,

Що зріє в душі . 

Очі , що бачать 

Вона дивиться в очі тобі, як людина,

Здається, розуміє кожне слівце.

Аніса — це вірність, свята і єдина,

Що гріє долоні і согріва лице.

Вона не проситиме зайвих прикрас,

Лише трішки ласки і миску тепла.

У кожній розмові, у кожний наш час,

Вона — як ікона, що мир принесла.

Виховання нікиса 

Нікис — бешкетник, він любить тікати,

Та від мами Аніси не приховаєш сліди.

Вона вміє тихо його відшукати,

І ніжно за вушко вести від біди.

Вона вчить його бути не просто котом,

А гордим і чесним, як батько колись.

І Нікис вщухає під мами крилом,

Дивлячись в небо, де зорі сплелись.

Сон на сонячній терасі 

Коли день у розпалі, спека стоїть,

Аніса знаходить тінь під кущем.

Вона кожну теплу і сонячну мить

П’є жадібно, наче весну із дощем.

Шерсть її пахне вітром і домом,

Вуси тремтять у солодких думках.

Вона насолоджується кожним підйомом,

Що бачить у своїх котячих світах.

Аніса та пушинка 

Пушинка — сестра, наче тінь чи відлуння,

Вони розуміють одна одну без слів.

В їхній розмові — вечірнє чаклуння,

Захист від холоду й злих вітрів.

Аніса ділиться маминим досвідом,

Пушинка слухає, спершись на хвіст.

Вони йдуть життям одним теплим поступом,

Вкладаючи в дружбу свій власний зміст.

Охоронниця малят 

Якщо хтось чужий підійде до дітей,

Аніса миттєво стає на поріг.

Вона не боїться людей чи гостей,

Захистить кожного, хто біля ніг.

В її погляді блискавка вмить засія,

Кігті готові до бою і дій.

Бо діти для неї — це вся її сім’я,

Найбільша зі здійснених в світі надій.

Аніса та вечірня тиша 

Коли діти нарешті поснули у купі,

Змішавши хвости, животи і носи,

Аніса виходить, як ніч у приступі,

Послухати шепіт нічної краси.

Вона йде по хаті ступою легкою,

Перевіряє, чи зачинені двері.

Пахне вона материнським спокоєм,

Який не опишеш на жоднім папері.

Це її час — для думок і для мрій,

Поки маленькі носи тихо сопуть.

Аніса знає: у долі своїй

Вона обрала найкращу у світі путь.

Мудрість у кожному погляді 

Вона не ганяє за власним хвостом,

Їй статус не дозволяє такі дурниці.

Вона спостерігає за всім під столом,

Прикривши повіками очі-зірниці.

Аніса читає людські почуття:

Коли нам сумно — вона поруч сяде.

Вона — тихий компас нашого життя,

Що завжди вкаже шлях і пораду надасть.

Не треба слів, щоб її зрозуміти,

Достатньо торкнутись до теплої шерсті.

Вона вміє так мовчки нас любити,

Як ніхто інший на цій планеті.

Аніса - вчителька грації 

Ви бачили, як вона вмиває себе?

Це цілий ритуал, мистецтво і школа.

Кожна шерстинка — як небо голубе,

Чиста і гладка, без жодного сколу.

Вона вчить Пушинку і Мурзю-дочку,

Що жіноча врода — це праця щоденна.

Сидить на сонячному, теплім кутку,

Красива, поважна і незбагненна.

Вона — як картина в старій рамі,

Якою хочеться милуватись щомить.

У кожній кішці, у кожній мамі

Частинка Анісиної вроди горить.

Гроза та мамине крило 

Коли за вікном починається грім,

І небо здригається від блискавиць,

Страх заповзає у наш світлий дім,

Лякаючи діток і маленьких птиць.

Але Аніса не знає тривоги,

Вона збирає всіх під свій живіт.

І відступають нічні пороги,

І знову стає безпечним весь світ.

Вона — теплий острів у морі дощу,

Де кожен сховається від непогоди.

"Я вас нікому в біді не лишу", —

Каже вона без зайвої оди.

Спадкоємці Аніси 

Дивлячись на Рижика чи на Мурзю,

Вона впізнає у них власні риси.

Тут — погляд сміливий, там — вушко в союзі,

Тут — грація тітки її, Пушинки-актриси.

Вона бачить рід свій, що далі іде,

В кожному "мяу" і в кожному кроці.