"Знайомство"

  Музика тиснула на розум, а алкоголь — на почуття. Це було саме те, щоб забутись..хоч на хвилину забути про свої проблеми, свій біль, злість і образу. Розірвання шлюбу з коханою, майбутньою дружиною, занадто вдарило по ньому. Йому більше не кортіло говорити про почуття, думати про почуття, відчувати хоч щось. Тепер він був ніким, а його, і без того черства і грішна душа, назавжди втратила сенс свого подальшого існування. Всередині не було нічого, крім спустошення. Хотілось померти, але в цьому і була його проблема. Його єдина проблема...

  Двері бару відчинились:

— Аваддон! Аваддо-он!

— Іди до біса! Провалюй!

— Я звісно розумію, що ти зараз не в адекваті, але це все ще не дозволяє тобі говорити зі мною в такому тоні, — голос був вже за спиною демона.

  Гул у барі пішов на спад: всім було цікаво послухати, що буде далі.

  І тут Аваддон зрозумів кого і куди він послав. Голова почала трезвіти і, який ніякий розум, повернувся до нього. Серце забилось частіше, а дихання стало уривчастим. Вжавши голову у плечі ніби її могли зараз відсекти, він повернувся до позаду стоячого.

— Вибач-чте, заради всього грішнього, не впізнав одразу, я..— не встиг Аваддон виправдитися, як його прервали напівслові.

— За мною, хутко! — нахилившись до вуха демона, процедив крізь зуби, співрозмовник.

  Демон покірно встав зі свого столику і вийшов з закладу слідом за Сатаною. Вони повернули за кут бару.

— Ви вже вибачте ме..

— Проїхали. Одразу до діла: тебе призначили хранителем.

— Ні, це напевно якась помилка — нервово посміявся той. Але Нижньому певно було не до сміху:

— Ти зі мною сперечатись зібрався?! Вирішив мене спочатку "прилюдно" зганьбити, а тепер ще і висловлюєш тут свою нікому нахрен не потрібну думку?! Ти ким себе уявив взагалі?!

— Ніким, пап, вибач..

— Не папкай мені тут! Як баба стоїш нюні корчиш! Мені і так за тебе соромно: мій син — спадкоємець престолу — п'яниця і соплежуй! Яка ганьба, — побачивши, що син зовсім занепав, Сатана вирішив все ж звернути у потрібну тему: — кхм, пам'ятаю, ти дитину хотів. Отримав. Бійся своїх бажань, — батько поплескав його по плечу, чи то у знак прощання, чи то у знак жалю, — і щоб завтра був вже у світі людей, ось пропуск, — Нижній протягнув йому папірець прямокутної форми, — Все, давай, ніколи мені тут з тобою ляси точити, в мене справ по горлянку. А ти іди проспись, несе за кілометр. — він показово наморщив носа і пішов до своєї машини.

  Аваддон стояв так ще хвилини дві, обмірковуючи те, що сталося, і тяжко зітхнувши, попрямував додому. А поки йшов, розмірковував на тему марності свого життя, майбутніх шістнадцяти роках, котрих він мав провести з підопічним..чи може з підопічною? Від останнього варіанту його пересмикнуло. Втішала тільки одна думка: "Це шістнадцять років у верхньому світі і всього день відсутності тут." Бо тут, у пеклі, час йде трохи інакше: пішовши у світ людей у віці двадцяти одного, він і повернеться у цьому ж віці.

— І чому б тільки ангелам не займатись цією невдячною роботою? — обурився він і здивувався власному голосу: охриплому, втомленому і зовсім йому не належащому. 

  З роздумів його висмикнуло те, що його хтось зачепив. Це виявився бездомний, стискавший поділ його шкіряного плаща і щось бормочавший собі під ніс. Аваддон висмикнув із його рук плащ і вже хотів було піти далі, але бездомний раптом заговорив:

— Сті-те, молодий бі-іс! Не зна-деться сиг-ретки..гик? — його язик заплітався і тому Аваддон не з першого разу зрозумів, що від нього хочуть, — Си-га-ре-тки кажу, не зна-деться?

— Ні! — рявкнув демон.

— Шкода-а, я би вам пора-аду дав би, бачу ж, що потр-буете. Ну якщо "ні"..—парирував бідняк.

  Аваддон зупинився і різко розвернувся, попутно дістаючи пачку сигар і запальничку. Вийнявши одну папіросу, він простягнув її бездомному:

— О-о ехех, — оживився той, — во і вогник, ага-ага, м-м-м, — затягнувся він і видихнув, випускаючи густий дим, — Мда-а, — протягнув він із задоволенням, — зна-атне курево у вас. Видно, статний біс ви. Е-ех, були часи і я..— хотів було почати він, але Аваддон був не в настрої слухати несинітниці про колись розкішне життя блохастого:

— Порада.

— Га? — ніби позабувши навіщо він взагалі його зупиняв, здивовано спитав бездомний, сощюривши очі і вигнувши одну брову.

  Аваддон не витримав.  Він підтягнув блохастого до себе, взявши за грудки, заглянув у його перелякані і мутні зенки і прошипів так, щоб він зрозумів кожне його слово:

— Я вирву твій язик і засуну тобі його поглибше в горлянку, ти собака блохаса. Порада, придурок. Ти обіцяв пораду за курево. Кажи! — його голос до жаху спотворився, було схоже на те, що разом з ним говорять ще сотні таких же втомлених і розлютованих душ.

  Чи то через розгубленість, чи то через страх за своє і так нікому не потрібне життя, бездомний часто затряс головою і підняв руки ніби говорячи: "Дивись, у мене нічого нема, тобі нічого не загрожує".

  Зрозумівши, що і йому начебто нічого не загрожує, біс прокашлявся і заговорив заїкаючись:

— Кхе-кхе, якщо х-хочете зрозум-міти бреше Вам хто, див-віться не на емоц-ції або рухи тіла, дивіться в оч-чі..— подумавши він додав :— адже о-очі-і, —він багатозначно протягнув це слово, — в-вони ніколи не брешуть. Ос-сь. — і по-дурному захихотів мабуть намагаючись розрядити атмосферу.

  Аваддон прищурився і заглянув блохастому не те, що в зенки, він в душу йому поглянув, таку жалку і потопаючу в безнадійності, що йому аж тошно стало. А потім він зрозумів, що весь цей час дивився у відображеняя свїх очей..і від цього йому стало ще гірше. З цього дійства його висмикнув голос бездомного:

— Б-будьте так ласка..— але слова вже були не потрібні. 

  Аваддон послабив хватку, в останній раз зі зневагою подивився на блохастого і жбурнув його на колишнє місце проживання. Бідолага зі смачним ляпанцем шмякнувся об землю і тихенько застогнав, простягуючи руки до так бажаної сигари, але Аваддону було вже всеодно. Всеодно на життя цього бідняка, пошарпаного цим же самим життям, всеодно на проблеми і невдачі, котрі свалились вже на його голову, всеодно на те, що буде завтра. Зараз головне було дійти додому. Він би міг визвати собі "Hell Taxi", але йому хотілось подихати яким ніяким, але свіжим повітрям.