Шпак

Як станув місяця тьмяний серпанок, 
мале пташеня побачило ранок. 

В шпакiвнi, що добрiї люди зробили, 
з мiцного яйця воно вихiд пробило.

Беззахисне, голе, ледь може пищати, 
але ж спромоглося шкарлупку здолати. 
Щасливi i гордi його батько й мати,
Щоб сили син мав - почали годувати.

I майже, не мають вони вiдпочинку - 
старанно годують єдину дитинку.
Не знали нi денної втоми й спочину, 
але ж колискову спiвали шпачинну.

Та якось, коти пiд шпакiвнею сiли
I довго мурчали, наявчали i вили.
Аж поки до бiйки жага не вхолола, 
вони не зважали на все, що довкола.

Наслухавшись тих гомiнких котюгiв, 
Шпачок i собi став нявчать вiд нудьги. 
А прилетiвшим батькам смiшно стало, 
коли їх мале пташеня занявчало.

Було i таке. Як зведуть горобцi
той безлад гучний, що не знає кiнцiв... 
I вже Шпаченя не нявчить, а цвiрчить. 
Та вулиця може багато навчить...

I пiсню Синицi вже зна Шпаченя. 
Радiють батьки за свое пташеня. 
Ще зовсім малий, а такий голосистий. 
I голос у нього - гучний, дзвiнкий, чистий.

А Ластiвки спiв став навчанню вiнець. 
Вiдлуння легкi, мов весни вiтерець. 
Тi звуки журчали нiжним струмочком,
де кожна краплинка гралась дзвiночком.

I в час, коли рiдну домiвку покинув, 
створений ним,                                                                       власний спів його линув. 

Для всiх навкруги зрозумiлий був знак:
Не Шпаченя - вiн. 
Справжнiсенький Шпак.

Вiн може пишатись, бо в голосi тому
Ми чуєм, шось рiдне забуте-знайоме. 
Шпак в пiсню єдину зiбрав голоси, 
Що змалечку знав i в серцi носив.

27.04.2022