Сизі Горлиці

Від клопоту втомилось Літо.                               Багато справ встигло зробити. 
Щоб воно відпочивало, Осінь до роботи стала. 
Їй не можна ні хвилинки свого часу марнувати - 
до суворої Зими треба всіх підготувати.

Тож, її пора настала:                                       задощило, холодало. 
З дерев листя позлітало,                                       хмари сонечко сховали. 

Осінь всім час дарувала:                                                    утеплитись, заховатись.                                                  А комусь в краї далекі,                                                днів не гаючи, збиратись.

Сизим горлицям, також, пора настала відлітати - 
Бо під снігом, в зимку, їм зерняток не відшукати. 
Почала розумна Осінь дощами трави прихиляти. 
Подихом вітрів холодних пташок у вирій підганяти.

Та не хочуть голуби з свого двору відлітати. 
Намагаються у вітах літа промінь  відшукати.
Аж під хмарами кружляють, все навколо розглядають, 
Тільки затишного двору горлиці вже не впізнають.

Добрі і густі ялинки, що гніздечка приховали, 
Вітами міцними, з вітру, мов прощаючись махали. 
І яскраво-різні квіти, що садибу прикрашали, 
Від холодних рос змарніли, похилились і зів'яли.

Без бажання голуби в далекий вирій готувались. 
Горлиць декілька родин  в спільну зграю гуртувались,
Щоб путь небезпечний здолати зуміти, 
Збирались до теплого краю летіти:
Родичі, друзі надійні і діти.

На останок, як годиться, всі разом вони усілись, 
Пригадали, як бувало:
І сварилися, і мирились..., 
Та образ не пам'ятали - поряд з друзями гніздились.

Над двором востаннє зрая тихим колом покружляла..., 
Осінь добрими очима птахів з дому проводжала... 
Ну, а двору, щоб узимку не забув родин
пташиних, 
Молоденькие голуб'ятко на згадку пір'ячко лишило.

Відлітають голуби... Відлітають, але знають:
Безкінечними ніколи люті зими не бувають! 
І, коли на теплу весну почне сонце  повертати, 
Подихом бузку й тюльпанів двір їх
буде зустрічати.

12.10.22