Розділ 17

Таня зі злістю поглянула на Черкасова:

— Чому ти тут?

— Ти покликала, — пробурмотів він.

— Я кликала тебе не до себе додому п'яного в мотлох та ще й увечері. Я хотіла поговорити, але зараз говорити з тобою марна справа, — Таня потягнула двері, намагаючись їх зачинити, але Вадим, виставивши долоню, не дав їй того зробити.

— Припини, — гаркнула вона.

— Ти хочеш поговорити, я тут і я уважно слухаю тебе, — відштовхнувши її, Вадим ввалився в коридор та озирнувся. — Чи ти не одна? Хлопча теж тут?

— Що ти собі дозволяєш? Думаєш, на тебе управи не знайдеться? Адже це ти телефонував Ковалю, ти запропонував йому відео. Ти! — заволала Таня, зриваючись.

— Ну, я, — буденно пробурмотів Вадим і подався до вітальні. — Подумаєш!

— Навіщо? Якого біса? Поясни мені, Вадиме. Ти  ж одружуєшся! Навіщо мені мстишся? За що? Можеш собою пишатися, бо я вже не працюю в школі. Що далі? — уперши руки в боки, закричала Таня. — Мало?

— Мало. Мало, Танюха! — в очах Черкасова з'явився недобрий блиск. — Ти мене проміняла на якогось хлопчака. Мене!

— Вадиме, благаю, відпусти. Разом нам погано. Мені погано з тобою, — мовила Таня, відчуваючи, як по щоках котяться перші сльозинки.

— Погано? Тобі погано було? То виходить, ти мене не кохала? — голос Вадима кипів ненавистю.

— Думала, що кохала, але тепер розумію, що за любов прийняла захоплення, симпатію, не більше, — якомога м'якше відповіла Таня, намагаючись дивитися йому в очі. — Але й ти мене не кохав.

— Танюхо, у мене біда. Сто чортів в печінку, я продав квартиру. Батько дізнався і вигнав мене з дому. Я розповів йому про тебе. Яка ти славна й гарна і що у тебе є своя квартира. Що ми разом і одружимося. Ти не можеш мені не допомогти. Просто не можеш, — заскиглив раптом Черкасов. —Я ж тебе створив!

— Який жах! Я не буду брати участь у твоєму брехливому спектаклі для рідного батька і заміж за тебе не вийду, а вже тим більше забудь про мою квартиру, — гаркнула Таня з неприхованою злістю в голосі.

— Ну згадай, як нам було круто удвох, — Черкасов знову апелював до спогадів, хапаючи її за плечі.

— Вадиме, зупинись. Негайно, — Таня спробувала відштовхнути його, потім забила кулачками по спині, але її дії лише розпекли п'яну свідомість Черкасова.

Він жадібно вп'явся в її напіввідкриті вуста жорстким поцілунком, грубо досліджуючи її рот. Таня встромила нігтики йому в обличчя і подряпала ліву щоку, залишаючи три глибокі криваві доріжки. Розлючений Вадим схопив її зап'ястя і з силою вивернув руки долонями вгору. Почувся хрускіт кісток і Таня завила від болю.

— Направду!Я тебе не кохав. Ніколи! Ти була іграшкою. Красивою новою лялечкою, яку було приємно наряджати і хвалитися друзям. Ти завжди була для мене бездушною, несправжньою, порожньою і неважливою. Ненавиджу тебе так само сильно, як і ти ненавидиш мене. Ти позбавила мене спадщини. Життя, до якого я звик. Через тебе я тепер безхатько без даху над головою. І ти за це мені заплатиш. Я знищу твоє життя, розіб’ю вщент і ти навіть уламків його не збереш.

Цілу ніч Руслан не міг заснути. Кілька разів поривався зателефонувати Тані, аби впевнитися в тому, що її телефон все ще залишається відключеним, але потім зупиняв себе, переконуючи мозок, що тим лише налякає її. Вранці нерви здали остаточно і плюючи на навчання, Косинський зібрався до неї.

Побачивши сина без сумки, Алла притулилася до одвірка вітальні і тихо прошепотіла:

— Я всю ніч чула, як ти метався по кімнаті, тепер ти з самого ранку без сумки стрімголов летиш незрозуміло куди... Руслане, це правда? Ти і Тетяна Сергіївна...

— Люблю. Люблю її, мамо. До божевілля люблю. Господи! Кому як не тобі зрозуміти мої почуття. Ти ж знаєш, як це, — закричав Руслан, стискаючи дверну ручку. — Без неї мені життя нема. Розумієш? Якщо й ти мене засудиш — я піду з дому. І ти знаєш, що я не блефую.

Руслан подався геть із квартири, залишаючи Аллу так і стояти, притискуючись плечем до одвірка: шоковану і заціпенілу.

Прокинулася Таня від дзенькоту повідомлення на телефон і одразу відкрила його, не дивлячись, хто відправник, та те й не знадобилося.

— Повторю ще раз — ти кидаєш його. Інакше ганьба впаде не тільки на тебе, але й на твоїх дорогоцінних батьків. Уявляєш, як їм буде? Уявляєш, як вони будуть жити день у день під постійними насмішками? Жити з ганьбою за свою єдину дочку? І повір, я зламаю хлопчика. Я знищу його майбутнє безповоротно. Мені все одно вже нічого втрачати. Ти мене знаєш. Зробиш те, що я сказав — відео знищу і його не чіпатиму. Чекаю твого дзвінка до сьогоднішнього вечора. Думай гарненько.

То були слова Вадима.

Вода, що лилася Тані на голову з душу, була гарячою, навіть пекучою, але Мрачковська її не відчувала. Вона сиділа в порожній ванні оголена, підібгавши коліна до грудей, і розсіяно дивилася на те, як вода бурхливим потоком ховалася у змиві.

Страх за Руслана повільно вбивав, приносячи куди більший біль. Батьки. За них Таня боялася не менше. Вона була готова погодитися на умови Вадима, але не була впевнена в тому, що він не збреше. Гарантій проти Черкасова не існувало.

Коли у двері наполегливо подзвонили, Таня закуталася з ніг до голови в товстий махровий халат і пройшла в коридор. Відкривши вхідні двері, побачила Руслана.

— Мені на все начхати. Я хочу бути з тобою і буду, незважаючи ні на що, — впевнено промовив він, зробивши крок до неї, але Таня відступила.

— Я не хочу! — її голос здригнувся.

— Що? — Руслан, широко розплющивши очі, дивився на неї.

— Я не хочу, Руслане. Це занадто для мене. Через наші стосунки моя репутація зіпсована, я втратила роботу, посварилася з батьками... У нас нічого не вийде. Я старша і мені потрібен самодостатній чоловік, а ти ж іще юний хлопчик. Ти — дитина, по суті, котра не знає життя. Ми не пара, Руслане. Нам не по дорозі, і добре, що я нарешті це усвідомила. Мені було добре з тобою, але ні до чого серйозного такі відносини ніколи не приведуть, — Таня говорила так швидко, як могла, силкуючись не дивитися в його очі і не розплакатися від жахливої брехні, якою добивала найдорожчу їй людину. — Зрозумій це і прийми так, як я прийняла. Ти розлюбиш мене через декілька місяців, а через рік навіть імені мого не згадаєш. Я впевнена.