Розділ 14

Вовчик здогадався про те, що відбувається між кращим другом і класною керівницею абсолютно випадково. Він, Бурко та Марійка сперечаючись про трансляцію у кінотеатрах крутого бойовика, прямували до класу. Вовчик відчинив двері в ту мить, коли Руслан і Таня стояли біля дошки, закохано дивлячись одне на одного, і Косинський ніжно торкався пальцями її руки.

Макаров не розгубився і навмисне вдаряючись ногою об двері заволав:

— Чорти б мене забрали! Як же боляче. О! Тетяна Сергіївна! Пардон за мій «французький».

Руслан і Таня відсахнулися одне від одного, вона втупилася на коробку з крейдою, а він, намагаючись приховати збентеження та розгубленість, в усі очі дивився на Вовчика.

Макаров, на диво швидко, покульгав до Руслана і, ляскаючи його по плечу, з награною усмішкою прошепотів:

— Зміни фейс. Ти палишся.

Руслан спробував надати обличчю буденний вираз і повернувся до Тані:

— Дві пачки крейди. Однієї вистачає на півтора тижні, і це коли англійська лише два уроки за розкладом.

— Ага! Добре. У всіх все в порядку? Де решта? — Таня намагалася приховати хвилювання і страх, дивлячись на учнів.

— В їдальні. Велика перерва ж! — здивовано відповіла Марійка.

— Так? О, дійсно! Гаразд. Готуйтесь до наступного уроку, — Таня квапливо залишила клас з жахом розуміючи, що вони могли бути викритими, якби не Макаров. Хоча завжди були гранично обережні, не дозволяли собі й зайвого погляду. Що ж це таке раптом найшло на обох?!

Таня дістала з кишені штанів вібруючий телефон, на якому виднілося ім'я Євгенії.

— Так, Женю. Давно тебе не було чути, — вона зупинилася біля порожнього вікна і поклавши свій записник на підвіконня, оперлася на нього.

Продзвенів дзвінок, учні швиденько розійшлися по класах і в коридорі Таня залишилася одна.

— Привіт, Мрачковська. І не кажи. Буду виправлятися. Сьогодні до сьомої чекай мене. З тебе твої фірмові оладки з полуничним джемом, — заторохтіла Євгенія.

З вуст Тані ледь не зірвався гнівний протест. Вже чотири вечори вони з Русланом не бачилися. У нього було багато уроків і доводилося весь час займатися. У школі кілька уроків історії випали з розкладу через минулий тиждень, коли хворіла інша вчителька та її уроки замінили Тетяниною історією. Швидкоплинні погляди щоранку, коли перед уроками Таня відвідувала свій клас, були єдиним, чим задовольнялися закохані. І ось коли нарешті випав вільний вечір п'ятниці і Таня з самого ранку вже подумки будувала на нього плани, об'явилася Євгенія. А вона після інциденту в клубі до сьогоднішнього дня навіть не спромоглася зателефонувати і дізнатися, як Таня, хоча пройшов вже майже місяць.

— А що, у тебе хіба нема планів на вечір? — Таня не зуміла приховати розчарування в голосі.

— Це і є мій план на вечір. А ти зайнята? То відміни. Я ж не приходжу щодня, — самовпевнено кинула Євгенія.

— Та ти що? А могла хоча б зателефонувати раз на місяць, — не змовчала Таня.

Зазвичай після такого Євгенія гнівалася і кидала телефон, ображалася днів три-чотири, а потім приходила миритися. Такий вже в неї був характер: коли особисте життя вирувало, вона забивала на всіх і вся та повністю поринала в свої справи, але коли щось не ладналося, завжди приходила до Тані плакатися в жилетку і та терпляче вислуховувала та заспокоювала.

Але цього разу Євгенія чому ображатися не збиралася:

— Загалом, Танько, сьогодні я у тебе. З ночівлею. До вечора.

В динаміці почулися гудки. Таня тихенько лайнулася. Доводилося ще один вечір не бачитися з Русланом, бо ж Євгенія піде не раніше завтрашнього полудня. Таня зітхнула і обхопивши скроні долонями взялася думати, як повідомити Руслану, котрий сумував не менше.

Фізкультура була останньою і після вправ хлопці із задоволенням взялися за футбол. Руслан кілька років вже був форвардом збірної з 11 А і Б класів у школі, а Вовчик — незамінним воротарем, котрий не раз приводив команду до заслуженої перемоги.

На стадіоні було досить волого й сиро після низки дощів, і хоч кілька днів вже обходилося без злив, небо ще залишалося затягнуте густими низькими хмарами та було досить вітряно.

Валерій оголосив, що через тиждень таки відбудеться щорічний матч їхньої збірної проти іншої школи, який вже кілька тижнів переносився через негоду. У наступну п'ятницю вони чекали гостей.

Валерій був людиною досить запальною та імпульсивною, намагався всю техніку своїх гравців довести до ідеалу, при цьому сильно нервуючи і зриваючись на хлопцях. Ось і сьогодні він нервово бігав по стадіону, викрикуючи далеко не схвальні вигуки на адресу хлопців.

Одне з вікон вчительської виходило якраз на стадіон та було відчинене, тому озброївшись чашкою чаю, Таня з трепетом спостерігала за Русланом. Безсумнівно, він був найкрасивішим хлопцем в їхній школі: високий, гнучкий, з привабливим тілом і дуже вже красивим обличчям. Дівчатка на стадіоні не зводили з нього очей, про щось перешіптуючись і Таня сумно усміхнулася.

Скільки дівочих сердець розіб'ється в ту мить, коли вони дізнаються, що Косинський вже закоханий? Скільки їх буде всією душею ненавидіти його обраницю, не надаючи значення тому, ким вона, власне, є?

— А Ви не йдете додому? — поцікавилася, збираючи речі, вчителька англійської — Людмила Миколаївна. Та сама, що мала славу першої злюки серед педагогічного колективу.

Таня й сама давно зазначила, що отрути їй не позичати.

— Вже йду. Горло дере, вирішила перед відходом випити чаю, — відповіла.

— Файно. Давайте складу вам компанію, — Шарапова потягнулася за чашкою до свого столу і витягла звідти ще й невеликий термос у строкатому розфарбуванні.

— П'ю тільки справжній англійський, тому термос з гарячим чаєм завжди зі мною, — відповіла на німий погляд Тані вона.

— Розумію, — Таня зобразила на обличчі приязнь і сіла за стіл навпроти.

— Ну як ви, звикли у нас? — Шарапова зробила ковток ароматного зеленого чаю.