Розділ 13

Таня швиденько зняла верхній одяг і попрямувала переодягатися. Немов дівчисько, крутилася перед дзеркалом, приміряючи сукні та вибираючи щось красиве й романтичне.

Для Руслана хотілося бути ніжною, зворушливою, вишуканою. Тією, ким він бачив її — повітряною принцесою.

Тільки одягнувши милу сукенку з ажурним ліфом кольору шампанського і атласною спідницею-дзвіночком у великих квітах сливового кольору, Таня вирішила, що та ідеально підходить для першого побачення. Залишивши волосся вільно спадати по плечах, Таня повністю змінила макіяж на пастельні мерехтливі тіні, залишивши вуста спокусливо підфарбованими лише блиском.

Попрямувавши на кухню, Таня діставши фрукти з холодильника, гарно виклала їх і раптом знову задумалася, враз посумнішавши. Намагалася зрозуміти, чим вони займуться, навряд чи вона була добре обізнана в іграх, які так любили хлопчаки, або у фільмах, а вийти погуляти не наважувалася. Їх могли побачити і це переросло б у щось не надто неприємне.

Таня шумно зітхнула, ставлячи собі одне і теж питання. Чи могли у них вийти нормальні стосунки, якщо доводилося ховатися? Чи були ті стосунки взагалі нормальними? Чи мали право на існування?

Ближче до восьмої у двері подзвонили, і Таня, оглянувши себе у великому дзеркалі шафи-купе в коридорі, відчинила.

Руслан стояв, схилившись до одвірка однією рукою, другою тримаючи невелику паперову коробку і красиво загорнуту білу троянду. Таня відчула, як на очі навертаються сльози й відступила, пропускаючи його в квартиру.

Руслан швидко зняв куртку і, ставлячи на тумбу під взуття коробку, простягнув Тані квітку:

— Я не впевнений, чи ти любиш білі троянди, тому покладався виключно на свій смак.

— Я вже обожнюю білі троянди, — пошепки відповіла вона, притискаючи квітку до грудей і вдихаючи її чудовий легкий аромат. — Спасибі тобі. Я зворушена.

— Ну, а це до чаю, — Руслан узяв коробку і впевнено попрямував на кухню. — Нічого, що я так ось по-хазяйськи?

З усмішкою вона кивнула:

— Ні. Нічого.

Таня зробила їм обом каву. Руслан, як виявилося, теж каву полюбляв більше аніж чай. Вона запропонувала перейти у вітальню, але Руслан переконав її в тому, що це не обов'язково.

Помітивши, що Таня не торкається до принесеного ним торту, він делікатно поцікавився, в чому причина:

— Тобі не подобається такий? Справа в кремі? Мені на майбутнє слід врахувати помилки першого побачення.

— Я не ... — Таня знала, що сам того не підозрюючи, Руслан почав болючу для неї тему, але брехати йому не хотіла і, зітхнувши, продовжила. — Я не їм торти. Я багато чого не їм...

— Ти виглядаєш чудово. Навіщо тобі дієти? — він відпив ковток кави і поставив на стіл горнятко.

— Це не дієти. Точніше, це наслідки дієт... В інституті я була без клепки в голові дитиною і вірила всьому, що мені говорили, всьому, чому вірити не варто... Так вийшло, що в мене з'явилися проблеми зі здоров'ям, і як результат, тепер більшість продуктів мій організм не приймає, — сумно усміхнулася Таня. — Я понад рік проходила різні курси лікування, але, на жаль. Пробач за ці подробиці. Це, напевно, не дуже цікаво слухати, але думаю правильно, що я вирішила пояснити.

— Чому ти це зробила? Хто підштовхнув тебе? — Руслан поклав лікті на стіл і серйозно подивився на неї.

— Та так... Це не важливо, — відмахнулася Таня.

— Важливо. Та людина вкрала у тебе здоров'я, — не погодився Руслан. — Чи не замішаний тут Вадим Черкасов?

— Не важливо, Руслане. Не важливо, — Таня ніжно торкнулася його руки, накриваючи кисть своєю долонею.

Руслан перехопив її руку і піднявся, піднімаючи і її.

— Я люблю тебе, Таню, — видихнув, трохи відсторонюючись.

Таня знову відчула, як защипало очі від сліз і по щоках потекли перші крапельки.

— Чому ти плачеш? — схвильовано запитав, ніжно стираючи пальцем її сльози.

— Я боюся. Руслане, я так боюся тебе втратити. Боюся одного разу прокинутися і зрозуміти, що все було сном. Що ти був моїм сном, — тихенько відповіла Таня, намагаючись зупинити зрадницькі сльози.

— Я не сон. Доторкнись, відчуй, що я реальний, — Руслан взяв її руку і, легко поцілувавши долоню, повернув, притискаючи до грудей в області серця. — Я нікуди не зникну. Я з тобою. Я твій. І так буде завжди.

Таня пригорнулася до нього всім тілом і сховала заплакане обличчя на його грудях.

— Не бійся, — Руслан лагідно провів долонею по її шовковистому темному волоссі. Тільки не бійся.

Таня стулила повіки, намагаючись відігнати від себе думки, що кригою стискали її нутрощі, вивертаючи навиворіт.

Руслан запропонував подивитися який-небудь фільм, і Таня швиденько відшукала серед своєї відеотеки романтичну комедію про життєві перипетії двох закоханих, Руслан згідно кивнув.

Вперше в житті Таня сиділа на дивані своєї вітальні, притискаючись до коханого, і в усі очі дивилася фільм, який до цього бачила не менше десяти разів. Проте все тепер для неї відбувалося вперше завдяки Руслану. Здавалося, вона вперше дивиться той фільм, вперше так ніжно притискається до чиїхось грудей, де скажено стукотить гаряче серце, таке ж, як і її власне. Вперше кохає: так сильно і так відчайдушно.

Як же ці відносини відрізнялися від того, що було у неї з Черкасовим. Постійні тусовки, його п'яні неадекватні витівки, вічні насмішки над нею, грубий жорсткий секс, якому він завжди віддавав перевагу.

Якими ж різними можуть бути хлопці. Нехай Руслан і був молодшим, але мислив він набагато глибше, аніж Вадим. Були виною тому гроші, яких з малих років не мав перший і якими в різні боки смітив другий, або щось інше, Таня не знала, та й не хотіла знати. Точно так само вона не хотіла порівнювати Руслана й Вадима, але це відбувалося незалежно від її бажань.

Глянувши на годинник, Таня піднялася, обвиваючи його шию руками, і сумно усміхнулася:

— Вже майже одинадцята. Тобі треба йти. Поки дістанешся дому, опівніч настане.